НІЧ 1: «ПРИМАРНИЙ ЗАТИШОК»

- Якове, ти як там? Ноги не тремтять? Сходи старі, але дід Голт на них навіть чечітку вибивав, коли хильнув зайвого. Заходь всередину, код від дверей 1204. Твій день народження, якщо забув. Жартую, це дата побудови шпиля.

Код 1204 справді був днем народження Якова. «Звідки Марк це знає, якщо ми просто колеги?» - промайнуло в голові. У житловому блоці було тепло, горіла лампа, на стіні старе радіо грало тихий джаз крізь перешкоди. У шухляді столу лежав старий касетний диктофон. Яков натиснув на кнопку:

Голос Голта (запис): «Вони кажуть, що це відлуння... Але відлуння не може мати ритму. Якщо ти чуєш три удари - не відповідай. Якщо чотири - гаси світло».

- А, знайшов іграшки Голта? - озвався Марк. - Не слухай його, старий під кінець зміни вбачав русалок у кожній консервній банці.

Марк повідомив, що на горизонті танкер і потрібно запустити основний промінь. Коли промінь пройшов над скелями біля підніжжя маяка, Яков завмер: внизу, біля північного рифу, стояла нерухома біла постать.

- Марку, там хтось є на березі. - Якове, там урвище 40 метрів і крижана вода. Там навіть краби не виживають. Тобі просто відблиск у вічі потрапив. Фокусуйся на танкері.

Яков спускався назад до спальні коридором. Світло почало блимати в такт його крокам. Крок - спалах. Крок - спалах. На частку секунди в кінці коридору Яков побачив відчинені двері, яких раніше не було.

- Доброї ночі, Якове. І... слухай, якщо почуєш стукіт у двері - не відчиняй. Це... вітер. У нас тут дуже дивні вітри. - Марку, ти щойно сказав те саме, що було на записі Голта.

У рації повис довгий статичний шум, крізь який пробивалося чиєсь важке дихання, а потім зв'язок обірвався.