Розділ 1

Щороку батьки Віталія влаштовують грандіозне свято в день народження меншої доньки. Дев'ять років тому родина Підгорних удочерила трирічну дівчинку, чиї батьки загинули в автокатастрофі. Мама дівчинки була близькою подругою Наталі Кирилівни, Віталієвої мами, тому та поклялася, що подбає про неї. Беззахисна дитина залишилася зовсім сама. Але їй пощастило набагато більше, аніж її батькам. Машина ледь не злетіла в урвище, а на тілі дівчинки не виявили жодної подряпини. Наче в сорочці народилась. Коли Віталієві ледве виповнилося вісім, він ще не розумів, як ставитись до неспокійної дитини, яка з'явилась у їхньому домі. Якби він тільки знав, до чого призведе його обіцянка, яку він дав мамі багато років тому…

Зоряна сяє весь день, приймаючи вітання друзів та сусідів. У будинку Підгорних ніколи не буває так галасливо, як у день народження Зоряни. Під стелею плавають різнокольорові кулі, а мама, яка від ранку не знімала фартух, весь час відправляє тата на драбину. Бо Наталі Кирилівні постійно здається, що святкова гірлянда висить криво.

Будинок, повний дітей, — це завжди хаос. Сьогодні Зоряні виповнилося дванадцять, але у Віталія не виходить роздивитися в ній дитину, як не намагався.

— Тобі не здається, що Віталік дивиться на Зоряну не як на сестру? — Наталя Кирилівна ставить у центрі столу величезний кремовий торт, над яким працювала майже пів дня. Завжди готує персиковий, тому що Зоряна від нього божеволіє. Традиції не змінюються вже шість років, якщо не більше. Прозоро-сірі тіні під очима нагадують про втому, і її голос звучить відчутно схвильовано.

Валерій Якович зупиняється перед столом, як укопаний. Кілька секунд вивчає обличчя дружини, ніби побачив зовсім іншу людину. А потім починає гарячково розкладати серветки. Він не любить відверті розмови. А ще більше Валерій Підгорний не терпить обговорювати особисте життя сина. Найгірше було те, що він помічав ці неоднозначні погляди Віталіка в бік Зоряни. Вільям швидко дорослішав.

— Не кажи дурниць, вони чудово ладнають, — Валерій Якович з усмішкою обіймає дружину і за руку веде на кухню.

Наталя Кирилівна заглядає через його плече у вітальню, розшукуючи на дивані Віталія. Ще п'ять хвилин тому сидів у телефоні, а тепер ніби в повітрі розчинився. Наталі Кирилівні неспокійно на душі, тому що Віталік постійно втікає. Іноді їй здається, що син приходить додому лише поміняти підручники та переночувати. Вранці його майже неможливо застати вдома, бо встає ні світ ні тьма. Напевно, якби не день народження Зоряни, Наталя Кирилівна надумала б багато зайвого.

Але сьогодні Віталій цілий день удома, і це добрий знак, хіба ні?

— Віталік уже зустрічався з дівчиною, — Наталя Кирилівна наливає в глечик апельсиновий сік, і похмурий погляд чоловіка проходить по спині лезом ножа, — але так і не сказав, чому вони розійшлися.

— Люба, йому всього сімнадцять років, — Валерій Якович цілує дружину в щоку, обвивши руками її талію, і впирається підборіддям у ямочку на її плечі. Його дотики завжди допомагали Наталі Кирилівні заспокоїтися, але не зараз. Як би Валерій Якович не намагався, страхи дружини були не марні. Але глибоко всередині все ще тліла надія. — У нього все життя попереду.

Наталя Кирилівна повертається до чоловіка, опустивши очі. З вітальні долинають веселі голоси друзів Зоряни, а в неї ніби клубок в горлі. Вона завжди з особливим трепетом готується до свята дочки. Але чому Наталю Кирилівну не покидає відчуття, що вони з чоловіком зовсім забули про сина?

Однокласниці Зоряни щебечуть біля Віталіка, як птахи навесні. Розпитують про школу, показують подарунки, які приготували для Зоряни, а найсміливіші навіть очима стріляють. У Віталія з чотирнадцяти років не має відбою від дівчат. Наталя Кирилівна підморгує синові, і той химерно стирає піт з чола. Вона знає, що не піде, навіть якщо йому на шию залізуть. Завжди все заради сестри.

Спочатку Наталя Кирилівна раділа їхньому тісному зв'язку, а в якийсь момент по-справжньому злякалася. Ні, не засудження оточуючих та брудних чуток. Вона боялася, що її дітям буде дуже боляче. Як вони переживуть це все?

Наталя Кирилівна обіймає себе за плечі, проганяючи морозне тремтіння.

— Віталік пообіцяв мені, що ніколи не розповість Зоряні про удочеріння, — вона притискається до спини чоловіка всього на мить, заплющивши очі. У грудях розширюється холод, що заважає зробити вдих. Наталя Кирилівна видавлює сиплим голосом: — Але я чомусь боюся за нього.

— Не хвилюйся, люба, — Валерій Якович гладить її долоню, нашіптуючи в маківку. — У наших дітей усе буде гаразд.

Валерій Підгорний завжди бажав своїм дітям найкращого. Але навіть він не міг зупинити неминуче. Віталій зробив свій вибір ще тоді, коли вперше відчув, що означає «подобається» та «кохати». Йому було не більше п'ятнадцяти, коли однокласниця захотіла поцілувати його. Віталік сердито відштовхнув, бо раптом перед очима з’явилось Зорянине обличчя. Сестра, яка ніколи не була для нього сестрою. Саме два роки тому все змінилося. Але до Зоряни всі ставилися, як до дитини.

З того часу Віталій щодня прокидається з думкою про те, що він вчиняє страшний злочин.

Зоряна падає поряд з ним на диван, і Віталік здригається, відчувши на плечі гарячу долоню. Йому потрібно лише пережити один день, а завтра знову можна втекти. З усіх сил, збиваючи перехожих, падаючи і знову піднімаючись із побитими колінами. Уві сні він часто летить з обриву, і йому більше не страшно.

— З Днем народження, Зорянко, — Віталій дивиться на вимкнений телевізор, закинувши ноги на столик. Мама вб'є його, коли побачить, але страх зазирнути Зоряні в очі в сто разів сильніший.

Зоряна кладе голову йому на плече, і Віталій відчуває аромат персиків. Напевно, вже встигла скуштувати торт, доки у вітальні нікого не було. Чорт, у неї на губах ще крапелька крему залишилася. Зоряна ще зовсім дитина, а Віталік просто хворий. Але у світі ще не вигадали такої хвороби, яку не можна зупинити. Можливо, вилікуватись повністю не вийде. Хоча б зупинити зараження всього організму.