Зрада. Забудь мене.

- Марк?
Штовхаю двері, і…
Натикаюсь поглядом на м»язисту спину чоловіка.
– Не зупиняйся, коханий, – стогне розпластана на столі дівка.
– З річницею, – жбурляю просто в нього подарунок.
– Марія. Ти моя дружина. І нікуди не підеш!
Марк міцно стискає мене, наздоганяючи.
– Відпусти! Я хочу розлучення! Бачити тебе не можу!
Він зрадив мене. Рівно на нашу річницю!
Він не повинен дізнатися, що мені нарешті вдалося завагітніти! Як подарунок на нашу річницю! Як… Знущання!
Тільки якщо він дізнається, то ні за що не залишить мені дитину! Він забере її , а мене просто викине і повернеться до своїх коханок!
Я мушу щось придумати! І терміново!