1 розділ 1

- Маленька, буду сьогодні пізно. Вечеряй без мене.

   - Марк! Але...

   - Вибач, я на переговорах зараз не можу говорити. Цілую.

   Марк вимикається. Зітхаю, відкладаючи телефон.

   – Марія Володимирівна? Ви готові?

   - Так звичайно.

   - Аналіз крові взяли, але все-таки непогано б подивитися і ваше УЗД.

   Киваю, укладаючись на кушетку.

   Олена, мій лікар, обробляє живіт гелем.

   – Холодно?

   – Ні. Трохи лоскотно.

   Як мені шкода, що Марк сьогодні зайнятий. Адже сьогодні наша річниця! Рівно два роки!

   Навіть не віриться, як швидко вони пролетіли!

   І, головне, що я з ним така щаслива! Навіть не очікувала, що так буде!

   Адже…

   Марк дуже помітний чоловік. Та що там говорити. Шикарний!

   Він був одним із найзавидніших холостяків столиці! Успішний, багатий, і просто нереально красивий! І привабливий до неможливості!

   Мені іноді досі не віриться, що це все правда. Хочеться себе ущипнути. Все здається, що так не буває. Що я зараз прокинуся, а Марк не мій чоловік, а…

   Щось на зразок плаката твого кумира на стіні. На який дивишся, лягаючи спати і прокидаючись. І мрієш про нього…

   В нас все ідеально. Тільки от із дітьми ніяк не виходить.

   Тож сьогодні дуже хвилюючий день!

   У мене, нарешті, затримка. Після стільки місяців лікування!

   Боялася сказати Марку. Щоб не наврочити. Навіть вголос сказати боялася собі!

   Чекала три тижні, щоби переконатися. Щоб не розчаровуватися, якщо раптом знову хибна радість.

   І ось сьогодні,  в наше з ним свято нарешті зважилася дійти до клініки. І як же мені  хочеться, щоб Марк був зараз поруч зі мною!

   Але він зайнятий. Як завжди. Гаразд. Сама винна. Потрібно було попереджати заздалегідь.

   – Що ж, Маріє Володимирівно. Вітаю.

   - Точно? Олено, це точно? Ви впевнені?

   – Абсолютно.

   Лікар привітно усміхається. Знає чудово, як ми хочемо дітей. Як довго старались!

   - Три тижні. Все в нормі. Фото зараз вам зроблю. Марк Давидович буде просто щасливим! Я дуже за вас рада.

   Швидко одягаюсь за ширмою.

   Мало не танцюю від щастя.

   Ура! Хочеться танцювати від щастя і кричати про це на весь світ! Я стану мамою!

   – Марія Володимирівна. Особливих навантажень не давайте. Перші три місяці дуже бажано більше спокою організму дати. Але прогулянки є обов'язковими. І вітаміни.

   - Звичайно!

   Я готова її зараз розцілувати.

   Плюхаюсь у м'яке крісло, поки Олена виписує все необхідне та заповнює картку.

   Телефон вібрує повідомленням і я радісно відкриваю його.

   Невже Марк звільнився? Як відчув!

   – Марія Володимирівна? Вам погано? Води?

   - Ні ні. Все в порядку.

   А сама задихаюсь. Груди стискаються, ніби їх плитою придавили.

   Перед очима розпливаються рядки повідомлення з незнайомого номера.

   «У твого чоловіка інша. Він давно вже не твій»

І розпливчасте фото якоїсь  дівулі. На колінах у мого чоловіка!

Швидко сідаю в машину, подаровану чоловіком.

   Дістаю пляшку води, жадібно ковтаючи прямо з горлишка.

   Ні. Цього просто не може бути!

   Марк завжди був завидним женихом. Вродливий. Багатий. Неймовірний!

   Адже мені ще в перші дні після нашого весілля стільки дівчат назонювало! Говорили, що вони його коханки і що прямо зараз Марк із ними у ліжку!

   Тільки ось він був поряд. І я з цих невдах просто сміялася!

   З бардачку випадають крихітні пінеточки.

   Блакитна та рожева.

   Ловлю їх і, погладжуючи, притискаю до грудей.

   Ми з Марком дуже хотіли дітей. Дуже цього чекали. Ці пінеточки його мама нам подарувала. Коли захворіла так сильно, що не вставала з ліжка. Блакитну та рожеву. Пам'ятаю, як Марк тоді сказав, що йому байдуже, хто у нас народиться. Головне, що це буде наша дитина! А я плакала від щастя…

   Він не міг так вчинити. Не міг.

   Зараз я просто вдихну та видихну. Він не з коханкою, а просто зайнятий. Адже у нього серйозний бізнес.

   Тому я вирушу додому та приготую святковий обід. Запалю свічки. І, крім подарунка, який вже заготовила для нього, подарую ці самі пінеточки та знімок з УЗД! Акуратно укладаю їх у сумочку поряд із знімком.

   Адже ми щаслива пара. У нас все просто чудово! Чому я маю вірити якомусь ідіотському знімку?

   Тільки такого вже більше року, як не було, – неприємно шипить внутрішній голос. Дівчата зрозуміли, що Марк одружений і не збирається залишати сім'ю і перестали намагатися нас посварити!

   Примушую себе заспокоїтися. Це все нісенітниця. Ми сьогодні ввечері з Марком посміємося з цього. І займатимемося коханням!

   Плавно рушаю з місця. Добираюся до магазину, забираю подарунок Марку на річницю. Елітний годинник. Золотий з діамантами.

   Ніколи не витрачала величезних грошей, хоч Марк і бурчить, що я марно заощаджую. Але цього разу не стрималася. Побачила їх у каталозі та зрозуміла, що ця річ просто його!

   – Дякую, – швидко розплачуюся карткою та виходжу на вулицю.

   Мати була проти такого подарунка. Говорила, що годинник дарують до розлучення.

   Але ж це все дурниці! Розлучаються через те, що двоє самі винні. Бо не займалися своїми відносинами. А не через якийсь годинник!

   Усміхаюся, виходячи із магазину.

   Він зовсім поряд з готелем та рестораном Марка. Найелітніший ресторан у місті, на хвилиночку!

   Саме сюди він мене покликав на наше перше справжнє побачення!

   Пам'ятаю, як хвилювалася, бо мені не було чого вдягнути. Адже я тоді ще не знала, що ресторан належить Марку. І що йому начхати на те, скільки коштує одяг. Йому потрібна була я…

   Штовхаю двері ресторану. Може, замовити саме тут сьогодні нашу святкову вечерю? Це було б романтично. Адже скільки тут було наших побачень! Це місце наше. А ми так давно тут не були разом!