7 розділ 7

Марк.

   Я міг би збрехати.

   Зрештою, я ж бачив, як їй боляче.

   Боляче від одного чортового разу, коли вона побачила мене з цією... Як її там звали? Хоча не важливо. Яка різниця.

   Насправді я не планував цього. Пам'ятав про нашу річницю.

   Але...

   Зірвався. Просто, чорт забирай, зірвався. Психанув. Коли почув ту новину...

   Наче з глузду з'їхав. Озвірів. Мені просто було потрібно тіло, об яке я випустив би пару. І це тіло так вдало опинилося поруч. Саме вигиналося переді мною, заклично облизуючи губи з явним натяком на те, що сталося далі.

   У той момент, коли Маша увійшла, я...

   Та ні чорта я не зрозумів! Ні чорта не відчув!

   Навпаки. Лють накотила якась дика. Позамежна. Якого біса?!

   Якого біса взагалі, моя дружина, приїжджає до мене без попередження?

   Її місце там, де вона є. Вдома.

   Те, що відбувається поза ним, її, чорт забирай, не стосується!

   Так. Я був злий. Та чорт забирай, я був просто розлючений!

   Як вона взагалі посміла порушити мій особистий простір? Той, який її абсолютно не стосується і має стосунок тільки до мене?!

   Маша.

   Моя дружина.

   Моя ніжна ласкава дівчинка.

   Мій дім і мій затишок. Вона такою мала б і залишатися. Це... Начебто два абсолютно різних життя!

   З нею... З нею ж усе інакше. Пристрасть, безумство, божевільні внутрішні гойдалки... Це не про неї. Не про дім. Не про сім'ю.

   Вона мала там і залишатися. На своєму місці. Народжувати мені дітей і ростити їх разом зі мною.

   Все інше її не стосується. Не має до неї жодного відношення. І вже тим паче, ті, до кого я ставлюся виключно як до тіла. Щоб скинути пару після важкого дня. Або просто розважитися. До чого тут сім'я?

Я злився. Злився і не розумів.

   Звідки в моїй, такій милій завжди Маші, ці закидони?

   Хіба не вона має вибачатися за те, що так от увірвалася? Якого біса я взагалі маю щось пояснювати?

   Я чоловік, чорт забирай, зрештою.

   Я можу скинути пару. Можу... Та все можу, хіба ні?

   Тим паче, це ж усе нічого не означає.

   Я одружився з Марією. Значить, обрав її. І це непорушно. Назавжди. З дітьми і з усім, що належить там у сім'ї. І крапка.

   Та й не так часто я скидав пару з такими ось одноденками останнім часом. Навіть... Навіть не пам'ятаю насправді, коли востаннє.

   Я звик до Маші. Звик уже до сімейного життя.

   Вона була не такою, як інші. З нею не можна ось так... Жорстко. Швидко. Порочно.

   З нею ніжно потрібно. Акуратно. З моєю дівчинкою.

   Але я...

   Чорт! Я й справді звик.

   До того, що приходжу саме додому. Саме до неї в ліжко.

   Що не беру так, як мені хочеться, не замислюючись про те, добре дівчині зі мною чи погано.

   Що пещу і ловлю її реакцію. Усе, що вона відчуває.

   Не думав навіть, що втягнуся, але ж втягнувся.

   Нецікаво стало з такими ось залітними дешевками.

   Але тут раптом зірвався. Після того чортового дзвінка! В одну мить ніби два роки життя з Машею вітром із мене здуло. Наче... Повернувся. Туди. Назад. І...

   І просто взяв те, що попалося під руку. Щось блондинисте, що виляє практично неприкритими крихітною спідницею стегнами. Ту, що сама на мене й так майже наскакувала.

   Просто вбивався в це тіло з пекучою люттю. Як колись...

   Як колись робив це щодня. Збожеволівши. Одурівши. Міняв таких ось, як та, пачками. Викидав і тут же брав нову.

   Так. Я злився. Злився на Машу.

   Не той момент вона вибрала для своїх закидонів. Зовсім не той.

   Хіба не всі так живуть? І дружини чудово розуміють, що сім'я і навіть коханка це різні речі для чоловіка! І ці дві частини його життя не можуть перетинатися!

   Коханка! А в мене що?

   Адже це навіть не зрада. Зрада, це коли роман на стороні заводиш. Коли відчуваєш щось. Стосунки якісь будуєш, а тут....

   Дрібниця. Нісенітниця! Це все одно. Що злитися, що я не вдома зубочистку чи мило взяв!

   Ще більше розлютився, коли побачив, у якому вигляді Маша на прийом цей з'явилася. Спочатку мазнув поглядом і тупо не впізнав. А потім...

   Чорт! Та на що вона себе перетворити вирішила? На одну з цих дешевок? На чорта? Помститися мені захотіла? Зганьбити? Розлютити?

   Готовий був тут же схопити за лікоть і потягнути в машину. Відправитися з нею додому. Зірвати цю сукню, де все напоказ для когось. Умити. І привести до тями.

   Моя дружина не може так виглядати!

   І так себе поводити!

А з Решетовим що вона там придумала?

   Я мільйон разів бачив, як він дивиться на мою дружину, чорт забирай!

   З того самого першого дня, коли я привів її, щоб познайомити з друзями!

   Пам'ятаю, як блиснули його очі. Як він весь вечір витріщався тільки на неї! Та чорт! Він уже тієї ж секунди відштовхнути мене був готовий і поперти до моєї, тоді ще нареченої, як танк!

   - Залиш ти цю дівчинку в спокої.

   Пам'ятаю, як він завів, коли ми залишилися самі.

   Маші терміново знадобилося повертатися до бабусі. Навіть перед весіллям вона не хотіла зі мною жити. І переїхати в місто теж відмовлялася. Правильна така вся була. Була й залишилася. Наче не з цього світу. З іншого століття і взагалі з якогось неіснуючого всесвіту. Вона й торкатися до себе не давала. Хоча... Я не особливо й торкався, чого вже тут. Довелося відвезти її за місто додому і повернутися.

   - Відколи я почав питати поради про жінок, Віте? І з чого б це? Сам на неї націлився? Я бачу, як весь вечір на неї облизуєшся. Якби не я, уже б і зжер. Радник, твою матір.

   - Просто вона, Марку, не для тебе. Не твоя орбіта. Від слова зовсім.

   - Не лізь, Віт. Ось просто. Не лізь.

   Кулаки стискаються самі. Я тоді й так як скажений був. З котушок злетів. Геть.