Місячне сяйво для Анеї

Акур завмер, легені відмовилися дихати. Серце вибухнуло в грудях. Він озирнувся, шукаючи її очима, але зір зраджував, нюх мовчав. Лише ритм. Лише звук її кроків, змішаний із пришвидшеним, обуреним диханням і скаженим серцебиттям.

— Де ти?.. — подумки прорізав він натовп, ковзаючи поглядом по обличчях, які здавалися непотрібними й чужими.

І ось він побачив її.Серед строкатого натовпу, серед сміху й чужих голосів вирізнялася лише вона. Шуба з чорного хутра, що занадто важко спадала на тендітні плечі, не могла сховати її тонку, витончену постать. Довге волосся, мов хвиля темного золота, спадало каскадом до талії. А під шубою — шоколадна сукня, така проста і водночас бездоганна.

Анея йшла нервово, губи стиснуті, погляд зосереджений у землю.