1

Серед густого лісу, де сосни торкалися неба, простягалося поселення людей-вовків. Тут дерев’яні будинки стояли тісними рядами: маленькі одноповерхові хатини зі світлими верандами перемежовувалися з величними триповерховими оселями, обшитими темним брусом. Попри близькість природи, молодь залишалася сучасною — часто виїжджала в місто: хтось за освітою, хтось по новий одяг чи техніку, а хтось просто відчути ритм чужого життя. Але сьогодні все це зникало на другий план.

Бо саме сьогодні настав той особливий день, на який чекали цілий рік.
День, коли народжені в один рік,в один день , дівчата досягали повноліття. У клані існувазла дивна, майже містична особливість: усі дівчата з’являлися на світ в один і той самий день вже протягом століття. І коли приходив їхній вісімнадцятий рік, вони разом святкували велику подію — право стати повноправними членами зграї.

Цього разу свято збіглося з рідкісним явищем — днем Червоного Місяця. Ліс занурювався у темряву, але небо горіло кривавим сяйвом, і від цього навіть звичні стежки здавалися чужими.

Зранку все поселення готувалося до обряду: прикрашали центральну площу гілками ялини, розпалювали вогнище, готували дари для духів. А опівночі юні дівчата, наряджались в дорогі  сукні, збиралися в центрі поселення. Вони стояли пліч-о-пліч, відчуваючи, як серце б’ється швидше, адже попереду чекав момент істини.

За традицією, кожна з них мала вголос оголосити перед усією стаєю:
— Я народжена цієї ночі, і тепер я — повнолітня.

І тоді Альфа, високий, суворий, із темними очима, виходив уперед. Він тримав у руках ритуальний кубок, у якому парувала свіжа кров оленя — здобич, впольована ним власноруч. Кожна дівчина повинна була зробити ковток — і з тієї миті вона вважалася законно дорослою.

Але саме цього разу все  обернулося інакше.
Червоний Місяць приніс не лише зрілість, а й відкривив серця для найсильнішого зв’язку — для пошуку своєї пари. І хоч Альфа не прагнув цього — закон є закон.

Серед юних дівчат, що мали пройти обряд, була й Анея.
Її сім’я давно жила під тінню зганьбленої слави. Колись її батько був Альфою, але все змінилося того дня, коли молодий і честолюбний Акур — син Бети — кинув йому виклик. Бій був чесним, і перемога дісталася новому вождю.

Закон вимагав жорстокості: сім’я переможеного мала стати вигнанцями. Та Акур, молодий і розсудливий, вирішив інакше. Старого Альфу він відправив у заслання — на десять довгих років, аби той спокутував свою поразку серед міських людей. Його дружині наказав  залишитися в зграї разом із маленькою донькою, але позбавили високого статусу. Їм дали дах над головою, не лишивши на вулиці, проте з того часу вони стали майже прозорими. Їх не цькували, але й відмовились . Всі ставилися з відстороненістю, наче до тих, кого торкнулося прокляття. Навіть друзі ,перевірені роками .

Друзі, повага, достаток, великий будинок — усе зникло в одну мить.
День поєдинку розтрощив їхнє життя.

Анея зачалася тоді, коли її мати вже не чекала на чудо. Перша дитина була втрачена трагічно: на одній із полювань молода, вагітна вовчиця помилилася стежкою й потрапила під удар стада розлючених буйволів. Один невірний крок — і гострі роги пройшли крізь тіло. Дитя, що росло під серцем, загинуло ще до народження.

Довгі роки пройшли ,майже двадцять років  і Богиня Місяця дарувала їй другий шанс — крихітну доньку. І це сталося .
Так з’явилася на світ Анея — пізня, але бажана дитина, єдине світло у темряві .

Анея росла ніби промінь сонця, що вперто пробивався крізь туман. Вона сміялася голосно й щиро, жартувала навіть тоді, коли всі відверталися. Але той сміх після приниження сім'ї, вже  чула лише мати. Для інших Анея була невидимкою. Подруг у неї  не було — надто сильний відбиток сімейної поразки  ліг на її ім’я. Вона несла печать дитини вигнанця.Для всієї зграї вона була приводом, чорною міткою, тінню старого поразника.

Мати була їй і другом, і наставником, і таємницею, якої ніхто більше не знав. Вона розуміла доньку з одного погляду. Лише з нею Анея могла бути собою — веселою, кмітливою, впертою.

Дівчина знала історію свого народження до найменшої подробиці. Знала й те, що саме через Акура вони втратили все: дім, повагу, друзів, життя, яке мало бути іншим. Її серце горіло ненавистю до молодого Альфи. 

Анея жила мрією. Вона чекала цієї ночі — ночі Червоного Місяця, коли стане повнолітньою, щоб нарешті зустрітися з батьком. Вирватися з цього задушливого поселення, залишити позаду зграю. Мріяла подорожувати, бачити світ, бути вільною разом із сім’єю.

Її справжній день народження припадав на тиждень пізніше, ніж у всіх дівчат, та це не мало значення. Свято було спільним, і вона знову стояла серед інших — не схожа на них, але змушена йти тією ж дорогою.

Сьогодні — її шанс. Її крок у доросле життя. Її остання ніч у зграї.
Анея нервово збиралася в спільному будинку для дівчат. Її тонкі пальці тремтіли, коли вона одягала мамину шовкову сукню — шоколадного кольору, довгу, обтягуючу, з тонкими бретельками. Сукня сиділа ідеально, підкреслюючи її тендітну постать. Вона розпустила густі, каштанові, майже до сідниць коси — природна розкіш, якою могла пишатися. Ледь торкнулася вій тушшю й зупинилася перед дзеркалом: майже готова.

Та ось удар — туфель немає. Тієї самої пари, подарованої батьком матері в день народження Анеї. Символ, пам'ять, оберіг. Інші туфлі не підходили. Без них образ втрачав сенс. І хтось, мабуть, із насмішки, вирішив заховати їх.

— Анеє, доню! Свято почалося, ходімо, — покликала мати.
— Не можу… туфель нема!
— Взуй чорні, не переймайся. Я зараз принесу! — кинулася вовчиця.
— Ні! Вони не підходять під сукню! — з відчаєм вигукнула дівчина.

Внизу лунав гомін — ритуал уже почався . Усе поселення дихало святом. А вона, розгублена, здавалася сама собі приреченою.

Мати повернулася, не слухаючи протестів, швидко взула доньку в чорні туфлі сама й, аби зігріти від осіннього холоду, накинула на плечі блискучу норкову шубу. Потягла її вниз, на свято. Але коли вони дійшли до центру, усе вже добігало кінця. Дівчата, сяючі від радості й нової дорослості, перешіптувалися між собою, сміялися, обговорювали красеня-Альфу, мріяли потрапити в його постіль. І тут хтось помітив Анею та її матір. Глузливі хіхікання прокотилися з натовпу.