Забудь мене. Завтра

— Ти не повернешся до нього, — хапаю Марго за руку та різко смикаю на себе, від чого вона мимоволі опиняється в моїх обіймах.
Не відпущу.
Досить.
Один раз я вже зробив цю помилку й повторювати її не збираюся.
— Ти забороняєш мені? — її голос злегка тремтить, видаючи, наскільки вона нервує.
— Так. Ти моя і залишаєшся зі мною.
Марго повільно підводить погляд, і я, вперше за весь час, бачу в її очах страх.
— Він тебе вб’є, — ледь чутно шепоче вона.