Розділ 6. Забудь мене

Макар

От ким треба бути, щоб зранку забути дома телефон, а побачити це лише в офісі?

Лаюся сам на себе та їду знов додому.

А планував же зранку заїхати до Марго. Прийти до неї, та на цей раз не просто чекати, поки вона визирне у вікно, а піднятися в офіс під виглядом поставника.

Та клятий телефон зіпсував мені усі плани.

Заїжджаю у двір та від побаченого різко б’ю по гальмах.

Біля під’їзду стоїть автівка Марго.

Невже вона наважилася?

Хочу порадіти, закричати від щастя, та погане передчуття не дає цього зробити.

Щось тут не так. Ця жінка не може так легко погодитися. І я це чудово знав, коли відсилав їй ключ від своєї квартири.

Хоча надію все ж мав. Тому там усе готове до її приходу.

Але зараз, відчуваю, мені буде не легко.

Поспіхом паркую машину та влітаю у під’їзд. Вахтерка щось кричить мені услід, та мені зараз не до того.

Щось не так!

Ліфт ледь повзе, і я вже починаю думати, що сходами піднявся б швидше.

Чим ближче до мого поверху, тим більше мене роздирає погане передчуття.

Ледь дочекаюся, коли дверцята ліфта відкриються, й кидаюся до своєї квартири.

Ривком відчиняю двері й ніс до носа стикаюся з Марго.

Ще мить, і вона залишила б мою квартиру.

Дівчина перелякано зойкає, і я інстинктивно притискаю її до себе.

Та, схоже, це ще більше лякає Марго.

Щоб оцінити, що відбувається, мені потрібна лише мить.

Швидко окидаю передпокій поглядом і одразу бачу на столику ключ, що лежить на невеличкому клаптику паперу.

Отже, так.

Вирішила повернути його мені й при цьому бажає відбутися коротенькою записочкою.

То он про що так голосно волала моя інтуїція.

Добре, що я встигнув. Однозначно сама доля втрутилася.

— Не вийде, — промовляю та одночасно роблю крок вперед, заставляючи Марго відступити, та зачиняю за собою двері.

Моя дівчинка перелякано мовчить і точно не знає, що їй робити далі.

Доведеться допомогти.

Обережно охоплюю долонями обличчя Марго, нахиляюся до її таких спокусливих, напіввідкритих губ та шепочу:

— Я чекав на тебе. Ти навіть не уявляєш, як сильно я жадав знов побачити тебе. Зацілувати кожен міліметр твого спокусливого тіла. Знов почути твої палкі стогони. Відчути солодкість твоїх губ.

— Я, — з судомним подихом, ледь чутно промовляє Марго, — я прийшла не за тим.

Ну, це я вже зрозумів. Питання лише в тому, як ти мені про це скажеш.

Може, на словах Марго й готова була відмовитися від наших стосунків, та її тіло видавало її з головою.

Навіть зараз, майже не торкаючись її, я відчуваю, що вона тремтить зовсім не зі страху.

Нахиляюся ще нижче та шепочу:

— То кажи. За чим?

— Я, — промовляє Марго та різко замовкає.

Дівчина знов нервово сковтує та проводить язиком по спокусливих припухлих губках.

О, боги. Дайте мені витримати це.

Я вже сам починаю божеволіти від збудження.

Яка ж вона солодка та спокуслива.

— Я прийшла сказати,  — через силу та з неймовірним відчаєм у голосі промовляє Марго,  — забудь мене.

Не встигаю сказати, що цього ніколи не буде, як Марго раптом додає:

— Завтра.

Вона сама обвиває руками мою шию, міцно притискається та впивається в мої губи шаленим поцілунком.

Божевільно. Несамовито відчайдушно. Ніби справді думає, що цілує мене востаннє.

Ось тільки зупиняти Марго я не хочу.

Вона справді хоче мене.

Як би не старалася, не може стримати себе.

Надто гаряча дівчинка.

І що б там не було — моя.

Підхвачую Марго на руки та несу до спальні.

Дівчина намагається на ходу зірвати з мене сорочку, та я, на відміну від неї, поспішати не збираюся.

Я хочу насолодитися тим що отримав сповна.

Кохати її так, щоб у Марго навіть думки не залишилося піти від мене. Щоб окрім мене вона взагалі не могла ні про що думати.

Обережно вкладаю її на ліжко, та зазираю в сповнені пристрасті карі очі.

Яка ж вона красива.

— Не поспішай, — шепочу Марго, яка знов тягнеться до мене. — Хочу налюбуватися тобою.

Дівчина різко зупиняється та дивиться на мене з неприхованим здивуванням.