Анотація

У їхніх історіях завжди бракувало одного й того ж часу. Не всього життя лише окремих годин, іноді днів. Вирізаних акуратно, без слідів боротьби, без пояснень. Вони пам’ятали, ким були до, пам’ятали, що сталося після. Але те, що було між зникло. Вона звикла працювати з такими історіями. Слухати уривки, будувати логіку з пауз, знаходити сенс у тому, чого немає. Спочатку це виглядало як випадковість. Кілька людей. Різні обставини. Нічого спільного. Потім як дивна закономірність. Однакові провали. Однакова тиша там, де мали б бути спогади. А потім з’явилося відчуття, яке вона не змогла проігнорувати. Ніби ця історія вже їй знайома. Не як фахівцю, як учасниці. Вона починає перевіряти власне життя з тією ж холодною точністю, з якою аналізує чужі.