У нашому класі завжди була одна «невидимка» — Катя. Вона мовчала, коли над нею жартували, і ховала очі, коли ми з Міланою вигадували для неї нові образливі прізвиська. Я думала, що це просто гра. Я думала, що я — лідер, а вона — просто фон.
Але одного разу гра зайшла надто далеко. Один мій коментар у шкільному чаті перетворив життя Каті на пекло, а наступного дня її парта була порожньою. Вчителі кажуть, вона переїхала, але чому тоді щовечора на моїй стіні в кімнаті з’являються слова, які я писала їй у мережі?
Вони проявляються червоним, наче кров, і зникають на світанку. Катя пішла, але її тінь залишилася поруч зі мною. Тепер я знаю, що за кожне слово доведеться платити. І ціна може бути вищою, ніж я готова віддати.