Наче ми - закохані

Автомобіль мчить повз золоті поля пшениці, де між колосками видніються маки. Я дивлюсь у вікно, хапаючись за природу, щоб заглушити нав’язливі думки й погляди водія.
— Принцеско, дякую, що погодилась допомогти, — спокійно каже Денис, і в голосі чути ледь приховане задоволення.
— Не бачу причин для подяки. Просто не уявляю, як ми зможемо переконати твоїх рідних, що між нами стосунки… І навіщо це все тобі?
Він лише всміхається: давно заспокоює родину вигаданим особистим життям, а інших дівчат, каже, небезпечно просити — закохаються. Стосунків він не хоче. Я дивлюсь на нього й не вірю: харизма, зовнішність — але поруч нікого. І тепер мені треба прикидатись його коханою, готуючись до наслідків цієї гри.