Розділ 4

Це дивно. І не дуже безпечно.

Проте, я розуміла, що такі наслідки мені не потрібні. Тож просто підморгнула хлопцю і, коли закінчилась музика, я одразу ж випрямилась. 

Усі навколо дивились на нас із певним здивуванням, адже всі звернули увагу на цей незручний момент, і лише Аня споглядала із незрозумілими емоціями.

- Послухайте, ви - як завжди на рівні. Все просто чудово! - захоплювалась Марго. - Це ж треба, ви додали ті елементи, яких я боялась. Як добре, що я вирішила зробити запис заняття, тепер зможемо кілька елементів з вашої імпровізації долучити до нашої основної постановки.

А я в цей момент просто посміхнулась, адже справді, мені просто пощастило з партнером.

Тренування завершилось, і сьогодні я вирішила прогулятись пішки, головне щоб не було повітряної тривоги, адже останнім часом я дуже ляклива.

Місто навколо мене ніби прокидалось після напруженого робочого дня, звідусіль долинала музика, усі заклади світились різними вогнями і це насправді підіймало настрій.

Проходивши повз сквер, я купила собі каву та почала одразу складати план на вечір. Для себе я вже давно зрозуміла, що для продуктивної роботи мені справді спочатку потрібно визначити фронт роботи. Ну завдання з роботи і з навчання то є зрозуміло, стосовно підробітку - мені лишилось дописати один єдиний розділ курсової, тож прям вночі зможу надіслати її замовнику, вдома моя черга готувати їсти, якраз паралельно подивлюсь відео-урок підготовки до державних іспитів, до яких лишилось буквально кілька місяців.

Хоч зараз середина вересня, проте погода як завжди була теплою, тож я просто насолоджувалась нею, а також активністю людей навколо, які снували в різні боку, і, на щастя, мене їх рух зовсім не стосувався.

У цей момент мій телефон засвітився. Я вже вкотре зависла на секунду, споглядаючи шпалери на головному екрані. Рожеве небо, сонце, яке вже майже сховалось за обрієм та тоненька дужечка місяця, яка починає виднітись на ньому ж. Ой, сповіщення, мабуть, Ліна хоче, щоб я щось додому захопила.

Проте, виявилось, що це пише Ден. Після репетиції ми не говорили, я просто зібрала речі і рушила додому, тож я не зовсім розуміла, нащо він пише. Останнім часом ми не спілкувались, адже я просто не мала часу на це.

“Чому ти так швидко втекла? Я хотів підвезти тебе додому.”

Ой, ні, мені такі ігри не подобаються. Тому, я вирішила записати голосове повідомлення, і все пояснити.

“Ден, розумієш, я зараз на тому етапі життя, коли стосунки мені не потрібні. Ми танцюємо разом, мені комфортно з тобою, тож пропоную просто про це все забути, і далі займатись. Ми ж дорослі люди, нам немає чого ображатись і тому подібне. Домовились?”

Я з нетерпінням очікувала на відповідь, адже я дуже сильно переживала стосовно його реакції. Мені максимально не хотілось втратити гарні стосунки як з Марго, так і з самим Деном.

Відповідь надійшла протягом кількох хвилин.

“Звичайно, проте не бігай від мене. Мене влаштує твоя дружба, якщо ти, звісно, не проти.”

Я спокійно видихнула і пішла додому.

Таким чином пройшло майже два тижні. Я проводила увесь час в роботі, проте один день на тиждень почала присвячувати тому, щоб просто валятись на ліжку і нічого не робити. Наші взаємини з Деном покращились, я відчувала комфорт поруч із ним, і була впевнена, що і він мене почув. Не можу сказати, що йому це подобається, але жодних натяків я не бачила, і наша підготовка до представлення йшла зі своїм темпом.

Прийшовши на чергове тренування, до моєї розминки вирішив доєднатись Ден. Вн протягом досить тривалого періоду намагався це зробити, і я вирішила поділитись з ним оцим сокровенним дійством.

А коли зібрався увесь колектив почалось дещо дивне та незрозуміле мені. Аня протягом усього цього часу ніяк не могла заспокоїтись, і ось тут вона вирішила, що настав її зірковий час.

- Ден, скажи, а ти випадково не маєш знайомого травматолога? - з сумним обличчям поцікавилась дівчина.

- Маю, звичайно, а що сталось? - занепокоєно поглянувши на неї запитва Ден.

- Просто розумієш, така ситуація трапилась. - якось не дуже чітко почала дівчина. - Протягом останніх двох тренувань, я відчуваю постійне напруження у м’язах. Це, мабуть, сталося після того, як Марко впустив мене. - з гнівом промовила я.

Насправді, це не Марко її впустив. Усе набагато простіше, вона так хотіла похизуватись своєю дупою в нових лосинах перед Деном, що коли її закинули на плече почала нею минтиляти в усі боки і злетіла рук Марка, як мішок картоплі. І Марко ж її просив цього не робити, у нього загострення давньої травми руки, тож тимчасово його реакція та здатність ловити інших - дещо зменшилась.

- Давай може я подивлюсь, адже маю досвід. - промовив хлопець, а Аня, у відповідь на ці слова просто засяяла, наче нова копійка. Не розумію чому, проте мене все це вибісило

А особливо сам факт споглядання, як Ден присідає біля її ніг, та починає промацувати зв’язки.

Що це за прояви емоцій, я щось не зрозуміла? Мені такого не потрібно, тому я просто відійшла і почала говорити з Марком, розпитуючи як його рука. А в цей момент до мене долітали зітхання Ані.

Я ніяк не могла зрозуміти, чого їй не вистачає в Марку, адже він справді зацікавлений у ній, і дійсно симпатичний. Високий, десь 1,95, з гарною статурою, постійно неслухняним чорним кучерявим волоссям та гарними окулярами. Мені здається, що вони лише частина образу, проте не можу стверджувати точно, адже для програмістів це є звичною проблемою.

А вона верне від нього носа і лізе до МОГО партнера.

- Дивись, з твоєю ногою точно усе добре, але я думаю не варто її напружувати, краще поробити компреси та лишити її у спокої на 3 дні. - промовив Ден, підіймаючись.

- Дене, а ти не зможеш мене завезти додому і в аптеку, я ж на 8 поверсі живу, а ліфт зараз не працює, там якісь дурнуваті ремонтні роботи. - почала скиглити дівчина. Я не перебільшую, вона реально скиглила. Усі хто був навколо, почали кривитись.