Розділ 3

Зайшовши до під'їзду, я максимально довго не хотіла іти до квартири, адже я одразу розуміла, що вдома на мене чекає дві мордашки, яким аж надто цікаво, хто мене привіз.

Дівчата прекрасно знають, наскільки рідко я дозволяю підходити до себе комусь із чоловіків, і, тим більш, підвозити мене додому. 

Проте, діватись мені вже було нікуди, тож я одразу ж почала підійматись сходами на свій 5 поверх. Зайшовши до квартири, я помітила, наскільки в ній тихо. Навіть дивно, що на мене не накинулись з питаннями ще зі входу. 

- Дівчатка, я вдома. - голосно промовила я, знімаючи з плеча сумку.

- Ми вже знаємо, що ти вдома. - пролунало з кухні, і я, видихнувши, пішла на звук.

- Привіт, танцівникам. Як день минув? - зі спокійною посмішкою запитала Катруся, проте її очі видавали усі емоції, які лише могли у неї бути. Серед них я одразу ж виокремила і зацікавленість, і азарт, і звісно ж властиву їй хитрість.

- Та нічого, це був досить складний день. На роботі завал, на парах ледве встигала лекції писати, ще й ця фізична активність…

- Та це зрозуміло, - одразу ж перебила її Ліна. - Але, можливо, варто розповісти нам про красеня на автівці, який тебе привіз додому? Ну скажи, це той хлопець, з яким ти тепер разом займаєшся?

- Вгадала, і не просто займаюсь, ми з ним танцюємо разом. - промовила я, але при цьому відчувала дивні емоції.

- Якась ти дивна, що вже сталось? - сказала Катя та підсунула чашку з моїм улюбленим чаєм. 

І я почала розповідати, що саме мене непокоїть. Дівчата, в принципі, розуміли причини мого несприйняття цієї ситуації, проте з іншого боку, вони вважали, що мої сумніви і страхи варто лишити позаду. Проте, легко казати - важко зробити.

Коли я вже допивала чай, то на мій телефон прийшло сповіщення про нового підписника в соціальній мережі та запит на листування. Я одразу ж зрозуміла хто це, адже нечасто ділилась хоч якоюсь особистою інформацією, зокрема і посиланнями на себе в мережі. І першим, що я зробила стало смае дослідження ого сторінки. Він мав досить багато фото, актуальних сторіс, проте не можу сказати, що він висвітлював усе своє життя на огляд іншим. 

На одному фото він виглядав особливо гарно. Захід сонця, море на фоні і він у світлому одязі. Однак це фото привернуло мій погляд зовсім не своєю красою та естетикою. Я впізнала його, адже САМА його зробила.

- Дівчатка, ось він, цей принц, який сьогодні мене привіз додому. - промовила я, очікуючи відповіді та реакції. Впізнання першим промайнуло на обличчі Каті.

- Зачекай, це фото зроблено 2 місяці тому, проте щось воно мені нагадує. - з дивною інтонацією промовила дівчина і з підозрою поглянула на мене.

- Так, усе вірно, пам’ять тобі не зраджує. Це було тоді, коли ми з шампанським пішли на пляж. - сказала я пригадуючи той вечір. 

Тоді склалась досить дивна ситуація. Навантаження на роботах, паралельно навчання та побут погано вплинули на нас трьох і ми зрозуміли, що треба один вихідний приділити морю. Вода завжди заспокоювала наші нерви, тож кращої терапії годі було й шукати. Тож, ми вирішили провести увесь день на пляжі, ловивши останні теплі дні, котрі підходили для плавання та засмаги. А ввечері, ми гарненько одягнулись та вирішили прогулятись Аркадією. Спочатку була зупинка в П’яній Вишні, а потім ми пішли і придбали ще пляшку шампанського і вирушили безпосередньо на пляж. Будучі максимально веселими та розслабленими, ми танцювали під музику, яка долинала з Ібіци та просто розважались. І ось якраз в цей момент максимально піднесеного настрою до нас підійшла компанія хлопців, які просили зробити їм декілька знімків на фоні прекрасної природи. Один з них мені тоді сподобався зовні, проте він так і не познайомився зі мною, а я, після досить невдалого досвіду, таким не займаюсь. Звичайно ж дівчата помітили мій погляд на нього, проте алкоголь у моїй крові не хотів, щоб я запам’ятала цього красеня.

Тож, коли я відповідала на його повідомлення, то не могла не сказати про факт нашого знайомства. Він на це ледь помітно здивувався, проте далі спілкування принилось через мене, адже я мала ще купу справ, і не могла повністю присвятити себе листуванню.

Наступний ранок знову почався з поспішання. Колись я точно навчусь прокидатись вчасно, і можливо це буде навіть у цьому житті! Спочатку навчання майже до 15:00, потім робота, яку довелось взяти додому, адже дедлайни написання документів вже майже спливали. Окрім цього, мені замовили декілька студентських робіт, які теж потрібно було написати. Тобто, часу я майже не мала протягом усього періоду, проте ввечері отримала повідомлення від Дена.

“Привіт, принцесо, розумію, що маєш обмаль часу, проте як ти дивишся на таку пропозицію: завтра тренування до 20:00, тож хочу запросити тебе ввечері випити каву в одній прекрасній кав’ярні. Зобов’язуюсь доставити тебе додому до 23:00!”

Це сповіщення викликало у мене легку посмішку, тож я не мала жодної змоги відмовитись.

Наступного дня

День проходив так само напружено, проте душу гріло тренування. Це, мабуть, єдина річ, яка мене втомлює, проте приносить скажену радість та бадьорість.

Прийшовши на чергове заняття, все відбувалось як завжди. Близько 15 хвилин я танцювала так як те мені подобалось, а потім вийшла випити води, і помітила під залою Дена.

- Привіт, принцесо! Так і знав, що лише ти можеш танцювати під такі пісні. - з усмішкою привітався хлопець. Він виглядав прекрасно, на відміну від мене. Його волосся хоча б не було розкуйовджене.

- Привіт, Ден. А чому ти так рано?

- Я зазвичай приходжу завчано. - промовив хлопець, зачісуючи рукою волосся назад. Чомусь його темне волосся приковувало до себе мою увагу. - Слухай, я і сам не проти б ще трохи розім’ятись. Можливо наступного разу ти не будеш проти сумісного тренування?

- Пробач, проте я соло гравець і звикла розігріватись сама. - промовила я, а сама відчула дивний подив від його пропозиції.