Розділ 5

Усе навколо ніби застигло у тиші, проте це не стосувалось лише нас з Марком. Ми спокійно відійшли одне від одного та подякували за прекрасну репетицію.

- О, Дене, ти вже повернувся! - удав, що здивувався хлопець. Хоча по ньому було видно, що він розумів, що Ден все одно повернеться сьогодні. - Я думав, що тебе сьогодні вже не буде. Ти дарма приїхав, ми вже потренувались.

Я бачила, що Ден якийся максимально напружений.

- До речі, так, я на тебе сьогодні теж не чекала. - промовила тренерка. Її очі просто палали від зацікавленості ситуацією, яка трапилась. Хоч мені і здавалось це дивним, адже завжди вона лишалась остронь таких напружених ситуацій всередині колективу та намагалась не втручатись у такі взаємини. - Не переймайся, як виявилось Аля і з Марком прекрасно взаємодіє, тож твоя відсутність майже не завадила тренуванню. А як там Аня?

- Аня? Яка Аня? а, точно, все прекрасно, придбала ліки і має десь там відпочивати. - промовив хлопець задумливо розглядаючи мене. Проте вже за секунду він почав посміхатись і промовив на загал: - А приїхав я через те, що у нас з Алею домовленість - я після кожного тренування відводжу її додому. Все ж таки і часи зараз не спокійні, і на вулиці вже темно.

- Ми про це домовлялись лише після тренувань. - одразу заперечила я. Очі Марго засяяли ще сильніше і я зрозуміла, що розмови не уникнути. У одній з нещодавніх розмов, дівчина поділилась зі мною історією їх знайомства з Деном, розповіла про його родину. І, хоч прямим текстом благословення не висловила, проте воно і так було зрозуміло. - Але добре, якщо ти вже приїхав, тоді поїхали. У мене ще плани на вечір, тож буду дуже вдячна, якщо ти допоможеш дістатись додому швидше.

Промовивши це, я швиденько побігла зібрати свої речі, а сам хлопець підійшов до Марка і вони почали про щось говорити. Потім до них доєднались і Сашко, і Вова і навіть Макс.Ці хлопці також протягом цього періоду займались разом із нами. Якщо з рештою у всіх були приблизно однакові дружні стосунки, то Макс тримався дещо остронь, хоч я і не розуміла причин таких його дій. 

Декілька разів мені пощастило, тож я змогла з ним поговорити. Це було насправді цікаво та пізнавально, адже він працює лікарем, а хірурги зайвими ніколи не бувають. 

Можливо саме через роботу він зазвичай такий мовчазний, але інколи і він проявляє ініціативу до спілкування. Його партнерка Софія розповідала, що вони навіть іноді спілкуються на теми, не пов’язані із тренуванням. Наскільки б дивно їй не було, вона відчуває від цього якісь приємні емоції, ніби цей робот стає людиною, хоч ненадовго.

Коли я зібрала усі свої речі докупи, і вийшла з роздягальні, Ден вже очікував на мене з моїм пальтом. Як завжди, він допоміг мені його одягнути, забрав мою сумку та вказав рукою на сходи. Це вже було схоже на ритуал, він завжди був таким галантним, тож ніхто і не звертав на це уваги. Дорогою до його автівки ми обидвоє мовчали, я думала про своє, і про те, що він лишив мене на тренуванні заради іншої, він думав про щось інше. Як завжди, він відкрив мені двері та допоміг сісти до салону, а вже потім присів за кермо. У цей час я не звертала увагу ні на що, а він чомусь потягнувся на заднє сидіння. Вже наступної миті мені вручили букет квітів. Це були дрібні польові ромашки, які я так обожнюю, та коричневі жоржини. Якось одного разу, під час наших посиденьок я зробила репост цих квітів у одній із соціальних мереж, а він помітив і спитав, чи подобаються мені такі квіти.

- Дене, це що? - здивовано запитала я дивлячись на нього. А після цього одразу ж притисла квіти до грудей та вдихнула їх ніжний аромат.

Хлопець у цей час з усмішкою спостерігав за мною, не кваплячись при цьому заводити автівку та їхати додому. Тож я знову поглянула на нього, але цього разу на моєму обличчі, мабуть, читалось саме очікування відповіді.

- Звичайні квіти, що ж ще це може бути? - насмішливо запитав хлопець, а потім з м’якою посмішкою, яка ніби осяяла його очі, продовжив. - Коли забіг до аптеки по мазь для Ані, то трохи стояв у черзі і побачив через вікно на іншому боці вулиці бабусю з квітами. Я зазвичай намагаюсь підтримувати стареньких, які щось продають. Купив мазь, перебіг до неї, а там квіточки, які ти казала, що тобі подобаються, от і вирішив купити. - розповів хлопець, а потім продовжив з незрозуміло насмішливим виразом обличчя, - Я коли повернувся в автівку, то Аня чомусь подумала, що то квіти для неї, тож ледве видер з її загребущих пальців цю красу.

Уявивши, як вони б’ються за букет, я просто не змогла стримати усмішки у відповідь.

- Дене, ну хіба так можна про дівчат? Я думала ти такий галантний і не дозволяєш таких слів у адресу дівчат. - суворо промовила я, хоча десь дуже-дуж глибоко у душі це мені лестило.

- А я тільки з тобою галантний. - сказав хлопець, а потім усміхнувся і продовжив. - Та жартую, просто не всі дівчата, на жаль, сприймають тебе нормально. Для багатьох галантність та елементарна ввічливість одразу дорівнює флірту. І якщо з цим ще можна якимось чином змиритись, то з тим, що тебе просто не чують і намагаються затягнути до спальні я миритись не хочу.

- Зачекай, про що ти? - запитала я, все ще зачаровано дивлячись на квіти. - До мене зараз думки трохи довго долітають, пробач.

- Та нічого, я дуже радий, що зміг підняти тобі настрій. А про це… Пропоную випити кави десь у парку, можемо навіть у тому, біля твого дому, я тебе тоді проведу додому. Мені дуже потрібно з тобою поговорити. - сказав хлопець, а коли я хотіла щось сказати одразу перебив мене. - Так, я пам’ятаю, що ти говорила про плани на вечір, проте можливо ти зможеш мені приділити буквально пів годинки?

- Ну якщо пів годинки. Добре, годину. Я можу приділити тобі годину часу. Тобі вистачить? - запитала я. Все ж таки квіти гарно впливають на мій настрій, я ладна погодитись на годинну прогулянку по мокрому парку, адже буквально 40 хвилин тому закінчився дощ.

Замість відповіді на моє питання хлопець просто завів автівку і ми поїхали у цілковитій тиші.