Розділ 1

Ненавиджу ранок. Це просто жахливо, коли тебе так манить і вабить ліжечко й така затишна ковдра, а ти змушена стягувати своє тіло з нього, а також навпомацки продиратись до ванної, аби хоч трохи збадьоритись. 

- Алю, ну коли ти вже встанеш? Я тебе будила ще півгодини тому! Може досить спати? На столі кава, тому прокидайся швидше. - проговорила Ліна, вона завжди прокидалась раніше, адже її робота була розташована далі, ніж моя, і для того аби встигнути їй потрібно було більше часу.

- Ну, Лінооо, - нещасно протягнула я, - Я вже встаю, тільки, будь ласка, не кричи так голосно!

Евеліна завжди мала досить гучний голос. Мене це ніколи не турбувало, окрім як зранку, коли ти ще спиш. Сівши на ліжку, я потягнулась та перевела погляд на столик, котрий стояв біля мого ліжка. На ньому, як завжди лежав мій телефон, на який почали приходити забагато повідомлень. Узявши його до рук, я побачила, що вже 8 ранку, а виходити з дому я, в ідеалі, маю вже за 40 хвилин. Допоки я збиралась з думками та читала новини  - почула легкий шурхіт. На дивані в цій же кімнаті спала Катя, наша подруга. Ми втрьох винаймаємо двокімнатну квартиру. Катруся працювала сьогодні вночі, тож зараз солодко спала, чим викликала у мене страшенну заздрість, але, зрештою, я все ж таки зібралась з думками та встала з ліжка.

Поплентавшись до ванної кімнати, та зробивши ранкову рутину - спробувала посміхнутись відображенню у дзеркалі. Але, побачивши страшний оскал, замість привітної посмішки, я зрозуміла, що мене врятує лише кава та холодні патчі під очі. 

У цей час, я почула, що Ліна вже вимкнула фен, а отже майже зібрана. Зайшовши на кухню, я побачила на столі каву і бутерброди, а сама подруга носилась, як навіжена.

- Ти знову нічого не встигаєш, я вгадала? - промовила я, відчиняючи холодильник та дістаючи з верхньої полички патчі

- Як бачиш. - дещо знервовано відповіла Ева, коли вона поспішає - то часто стає не такою привітною, проте за кілька місяців життя під одним дахом я до цього звикла.

- Красуня, біжи фарбуйся, я зберу тобі з собою трохи їжі.

- Правда? Боже, ти просто неперевершена! Я тебе обожнюю - сказала вона і побігла збиратись далі.

Я, тим часом, відкрила холодильник та наклала в лоточки кашу та салат, які приготувала напередодні, а паралельно думала про те, як мені з ними пощастило.

Ми навчались в одному класі з Ліною протягом 10 років, проте тісно дружити почали десь класі в 6. Катруся перевелась до нас у 8 класі, і ми також спочатку не спілкувались, адже вона мене дуже дратувала. Зараз я усвідомлюю, чому все так склалось, адже в той час я була зразковою дитиною, яка не могла собі дозволити ту поведінку, яку справді хотіла б показувати світу. У мене завжди були обмеження: я перебувала під опікою, а отже і під особливою увагою, а також завжди боялась розчарувати близьких, тому завжди стримувала себе.

З Катею ми почали близько спілкуватись у 10 класі, і з того часу я навіть не помітила, як вона стала невід’ємною складовою мого життя та гарного настрою.

Підготувавши їжу для себе та Евеліни, я нарешті сіла пити каву. Саме в цей момент до мене приєдналась і подруга, яка була вже готова до виходу, але ще теж не пила каву.

- Це у тебе сьогодні пробне заняття з танців, правильно? - повільно потягуючи каву запитала дівчина.

- Майже так. - щиро усміхнулась я, адже нарешті знайшла те, що насправді може мене зацікавити. У час, коли всі види танців виглядають не еротично, а навіть трохи вульгарно, складно було знайти щось, що було б мені до вподоби. - Насправді, це просто пробне заняття з партнером. Марго вирішила спробувати дещо нове та зробити парні танці, а я буду першопрохідцем і піддослідним кроликом. 

- Слухай, якщо твоїм партнером буде якийся красунчик - то ти дай мені знати. - підморгнула мені подруга. - Ну все, дякую за їжу, я побігла.

Насправді, я завжди мріяла танцювати, проте мені досить складно було знайти те, що мене дійсно зацікавить. Кожного разу хоч щось, хоч якась дрібничка, але не влаштовувала мене і я більше не поверталась до занять. Але раптом я зустріла Марго, і наші з нею погляди абсолютно зійшлись, саме тому я затрималась в її колективі надовго. Вже майже три місяці танців, і мені досі не набридло! Для мене це спражній прорив.

Поглянувши на годинник, я зрозуміла, що вже час поспішати. Я вже майже пів року працюю у адвокатському об’єднанні помічником, і це, насправді, просто неймовірно. Проте досить складно поєднувати це все з навчанням. Але, часу на роздуми і жаління себе вже не було, тож я поспішила збиратись. 

ввечері

Я прийшла до студії раніше, як це завжди відбувалось. Мій організм потребував необхідного налаштування перед заняттям, тому я завжди приходила за пів годинки, щоб у тиші встигнути розігрітись, натанцюватись і налаштуватись на сприйняття нових рухів та зв’язок. 

Поглянувши у дзеркало на своє відображення, я швиденько закрутила волосся у вузел і перетягнула його резинкою з бантиком. Коли ти увесь час максимально стримано виглядаєш - хочеться хоч іноді дозволити справжній собі війти на волю.

Танцюючи під улюблений трек, я завжди забувала про усе навколо, і не звертала увагу на все, що могло б відбуватись навколо. Мої “колеги” знали про цю особливість і досить лояльно до цього ставилися. Навіть дивно, що моя тренерка спеціально приходила до зали пізніше, задля того, щоб я мала гарний настрій.

І ось, ледь почувши музику, я почала рухатись, так як робила це лишень на тренуванні.

***

На сходах повільно йшов молодий чоловік, який не виглядав аж надто щасливим. Його подруга Марго викладала різні види танців, колись вони з нею разом танцювали, але потім їх долі дещо розійшлись. Він ненавидів запізнюватись, тому для нього стало звичкою приходити десь за 15-20 хвилин до призначеної зустрічі або ж запланованих планів. 

У цей час рідко хтось був у залі, окрім, хіба що, самої Марго. Проте Марго ніколи не вмикала саме такі треки, тому Дену стало цікаво, що відбувається. Першою його думкою було “Я ж не міг запізнитись”. Останнє його запізнення було десь у віці 11 років, коли дідусь пригрозив, що тоді більше його не пустить додому після річки, а він повірив і занадто серйозно це сприйняв.