Розділ 9

Кімната Дена виглядала затишно. Стіни були світлі, однак стіна навпроти ліжка була акцентною. Цей глибокий смарагдовий колір виглядав досить вдало. Сама кімната була досить просторою, з великими вікнами, які були завішені легким тюлем, а от самі штори теж були глибоко зеленого кольору і по ним було видно, що у разі закриття - уся кімната зануриться у темряву. Усі меблі були з темного дерева, а ліжко - було просто гігантських розмірів. При одному погляді на нього хотілось лягти і вже нічого не робити.

- Ось цієї полички тобі вистачить? - запитав хлопець, показуючи рукою на шафу. Вона була із темного дерева і не виглядала ветичезною, однак все одно була досить вмістка.

- Так, я не брала із собою забагато речей, все ж таки ми тут на тиждень. - промовила я, і в цей момент підійшов ближче та прибрав локон, що знову ліз мені в очі. Від цього начебто звичайного руху, я чомусь затамувала подих, а от Ден помітив це і якось особливо всміхнувся, від чого його обличчя в секунду стало дуже хитрим. Однак вже за мить він відійшов та промовив:

- У нас не так багато часу, скоро нагріється їжа. У моїй кімнаті є двері до ванни, прийма гарячий душ, не хочу аби ти захворіла. Ти мені ще потрібна. - відказав він, при цьому підморгнувши. А потім легенько доторкнувся пальцем до мого носа і сказав, - У шафі, над твоєю поличкою, розташовані рушники. А ще, там точно має бути теплий халат, тож бери все, що потрібно. У ванній я вже увімкнув теплу підлогу, тож тобі має бути затишно і комфортно. - А потім несподівано різко підійшов ближче до мене та обійняв однією рукою за талію. - Там хтось з моїй іде - прошепотів він, - не можна аби нас розкусили. - після чого нахилився і залишив легкий поцілунок на моїх вустах. 

Одразу, від якоїсь напевне несподіванки, я застигла, а потім заплющила очі. Скориставшись цим він почав поглиблювати поцілунок, а я просто обійняла його за шию. І саме в цей момент він відсунувся, посмінувся і пішов, а я так і залишилась стояти посеред кімнати.

Узявши себе в руки, я взяла усі необхідні речі, і пішла до ванної, а вже зачинивши двері зрозуміла - я не чула жодних звуків на сходах, а двері в коридор були відчинені. Він просто надурив мене, а я повела себе як наївне дівчисько.

***

Переодягнувшись у теплу бакитну сукню і накинувши зверху теплу кофту, я продовжила збиратись із думками, аби пройти до столу. От як йому в очі дивитись, коли моя реакція на мої дії не була занадто однозначно? Хоч би не подумав щось не те. Саме з цими думками я вийшла з кімнати.
Спустившись сходами, я знову опинилась у коридорі. Минулого разу я навіть не звернула увагу на його оздоблення, але тепер, будучи на самоті, могла добре все оглянути. Світлий, як і увесь будинок, з дерев'яною підлогою теплого відтінку, яка додавала затишку. Стіни були в картинах, а також повністю завішані фотографіями родини. У центрі коридору - спільне родинне фото, над яким встановлено додаткове джерело освітлення. Усі члени родиним усміхаються, така краса, всі щасливі.

У самому коридорі було дві арки, одна з яких вела ліворуч від сходів - до вже знайомої мені вітальні, а от інша - навпроти неї, мабуть, вела саме туди куди мені потрібно. ройшовши через неї, я опинилась у їдальні, яка виглядала як ідеальне місце для сімейних свят. Простора, багато місця, аби розмістити усіх, стіл не займав усе вільне місце у цій кімнаті, поруч можна було спокійно ходити і навіть танцювати при нагоді. А от з кухні зараз лунала музика. Саме звідти і вийшов Ден.

- Сонечко, щось ти довго. - промовив Ден, мило усміхаючись і беручи мене за руку. - Невже ти аж так замерзла? - запитав, прибираєчи моє волосся за одне вухо, а потім нахилився до нього і тихо прошепотів: - Чи може думала про наш поцілунок? - а потім хитро усміхнувся і залишив поцілунок на кінчику мого носа.

Емоції всередині мене почали негайно потребувати виходу, однак влаштовувати сцену на очах його батьків у перший же вечір? Це точно не для мене. Хоча з іншого боку, якщо показатись з такого боку, його батьки розчаруються, і цей фарс закінчиться значно раніше. Але я не звикла виглядати такою з очах інших, тож гра починається.

- Так, любий, я трохи примерзла. Бачиш, твоє кохання зовсім мене не гріє. - Промовила я, легенько поплескавши його по грудях, а потім нахилилась ближче і прошепотіла: - Не можу дочекатись ночі, аби ми залишились наодинці. На тебе чекає гарячий вечір.

Не знаю, що такого він прочитав у моїх очах, але посмішка дещо спала з його обличчя і він не виглядав вже настільки самовдоволеним. Я ж тепер придумала, якою буде моя поведінка. Після чого я залишила легкий поцілунок у куточку його губ, і повернувшись іти до його батьків - помітила, що вони стоять буквально за 5 метрів від нас. Віктор Андрійович обіймав дружину зі спини, поклавши підборіддя на її плече, і вони дивились на НАС. Всекунду, я запнулась, але потім мило усміхнулась їм.

- А ми все думали, чому ви там довго, їжа ж стигне. Але нічого, ми вам не заважатимемо. - З веселою усмішкою промовив тато мого "коханого" і повів дружину з цієї кімнати, а вона у цю мить промовила йому дуже тихо: "як довго я чекала, аби він був таким щасливим".

А мені від цього стало лишень гірше. Я ненавиджу обманювати, але, на жаль, вже не мала іншого виходу.

Ден зачекав, поки кроки батьків затихнуть, і лише тоді повільно випустив мою руку. Його погляд, щойно такий теплий, став іронічним, хоча в очах усе ще читався азарт від нашої гри.

- Ну що, «кохана», - він нахилився до мого вуха, обпалюючи шкіру диханням, - ти щойно зробила мою маму найщасливішою жінкою у світі. Тобі не здається, що ми перевищили ліміт переконливості?