Розділ 8

Утупившись у ворота, я зрозуміла, що зараз мій останній шанс втекти. А можливо це і на краще? Я просто заберу свою сумочку, готівка на квиток точно була у моєму гаманцю, адже часті проблеми зі світлом привчили зберігати хоч частину коштів не на карті, а про всяк випадок - завжди можна пошукати бла-бла-кар. Однак, помітивши моє хвилювання Ден одразу ніжно взяв мою руку і досить відчутно її стиснув, приводячи до тями.

- Дорогенька, у твоїх очах читається все, включно з бажанням втекти, але зараз це точно не вийде. Зворотної дороги немає, хоча б через те, що мої батьки вже побачили нас... - промовив хлопець, і, дивлячись трохи повз мене, усміхнувся і помахав вільною рукою у бік двору.

Я зрозуміла, що вже точно не втечу. Ну от і нащо я погодилась на цю виставу? Я ненавиділа себе в такі моменти, адже кожного разу перед важливою подією я намагалась все скасувати, втекти, зникнути. Так було завжди, ще починаючи з шкільних часів, коли однокласник запросив на день народження, і прямо перед виходом з дому, у мене сталась ледь не панічна атака. Я все одно пішла на той захід і отримала надзвичайне задоволення, гарно провела час, і після цього завжди себе заспокоювала саме таким розвитком подій. Тож, зібравшись з думками, я вирішила, що гру варто розпочинати прямо зараз. Я стиснула руку Дена, кивнула йому з усією впевненістю, після чого мій "хлопець" вийшов з автівки і пішов відкривати мені двері і подав руку.

Це, насправді, було вже досить звичним рухом, на який я майже не звертала уваги, але все одно мала подякувати, тож прийнявши цю допомогу, я вилізла з його автівки, після чого промовила тихе "дякую" і поцілувала його у щоку, усміхнувшись з його реакції на цю дію. Перші 2 секунди він мав дещо загальмовану реакцію, на його обличчі просто читався процес міркування, але він швидко завершився, після чого хлопець просто усміхнувся своєю справді чарівною усмішкою та обійняв мене за талію.

Лише після цього я змогла подивитись у бік двору, де нам на зустріч прямувала надзвичайно гарна пара. Я розуміла, що їм десь близько п'ятдесяти років, однак точний вік сказати я б не могла. Жінка виглядала настільки гарно, що у мене просто перехопило подих - вона виглядала як втілення елегантності і затишку одночасно. Це дуже складно описати словами, її каштанове волосся було гарно вкладене. Ніколи не думала, що каре може виглядати настільки дорого. Чоловік поруч із нею був просто надзвичайно харизматичним. Поглянувши на його очі, що були трохи оточені зморшками, одразу зрозуміла, що із сином їх пов'язує не лише зріст та зовнішня схожість, але й любов проявляти емоції. Поруч із ним його дружина виглядала такою спокійною, врівноваженою та молодою, що я б ніколи не сказала, що вона має трьох дітей, аби не знала це на 100 відсотків. Окрім цього, Ден взяв від мами лише колір очей, а в решті - можна було сказати, що він копія батька.

- Ну нарешті ви приїхали, вітаємо вдома! - промовив чоловік та поспішив обійняти сина, а от жінка у цей час просто стояла і роздивлялась мене. Під таким проникливим та зацікавленим поглядом мені було дещо незручно, одразу з'явилось відчуття, що вона бачить мене наскрізь.

- Мамо, тату, знайомтесь - це Альбіна, моя дівчина. Люба, знайомся моя мама - Оксана Володимирівна і мій тато - Віктор Андрійович. - промовив хлопець, продовжуючи мене обіймати. Вони у свою чергу продовжували оглядати мене, і після цього заговорила вона - найпрекрасніша жінка, яку я коли небуть бачила.

- Сонечко, я б запропонувала називати мене мамою, але розумію що для цього трохи зарано, тому можеш звертатись до мене просто по імені, або називати тіткою Оксаною, якщо тобі так зручніше. - щиро усміхнувшись промовила вона, а потім підійшла щоб обійняти мене.

Опинившись несподівано близько до неї, я відчула приємний аромат її парфумів. Я сама завжди була просто таки залежна від квіткових ароматів, а особливо від аромату ірису, яким вона просто оточувала, від чого я одразу ж відчула себе максимально затишно, наче вдома. Вона була одягнена у гарну сукню, а на плечах було незастебнуте вовняне пальто, яке було настільки затишним, що я його б ніколи б більше не зняла.

Коли вона розірвала наші обійми, до мене підійшов батько мого "коханого", який теж вирішив привітатись так, як це роблять у їх родині. Я вже зрозуміла, що в цій родині ніколи не було заборони на вираження почуттів, як це частково було в моїй, тому просто намагалась не звертати на це уваги.

- Альбіно, раді нарешті познайомитись особисто, Денис багато говорив про тебе, тож ми щасливі, що ти погодилась приїхати на таке важливе родинне свято. - промовив Віктор Андрійович, а після цього одразу звернув увагу на дружину, - Оксано, ну чому ти як мала дитина? Скільки разів я говорив, аби ти не вискакувала на вулицю роздягнена! Взагалі-то не літо вже давно - продовжуючи бурмотіти ці настанови, він почав застібати пальто на дружині, а на її обличчі засяяла така радісна посмішка, ніби усі негаразди залишили їх позаду.

Мені від цього стало навіть трохи незручно, ніби я побачила те, що не мала. Це виглядало дуже затишно та інтимно. Тому я просто повернулась до Дена, який дивився на мене, ніби запитуючи чи все гаразд, і чи не намагаюсь я втекти. Щоб заспокоїти його, я підійняла руку та доторкнулась до його щоки. (Стоп. Що я зробила? Я сама? О Боже...) Провівши великим пальцем по його щоці, моя рука вкрилась сиротами, від того, яка у нього тепла шкіра.

- Ти що, замерзла? - запитав хлопець і обхопив мою руку своєю. - Чого ж ти не сказала? У тебе руки - лід!

Після чого на нас звернули увагу його батьки. Поки Ден діставав наші речі з багажнику та заднього сидіння автівки, його тато одразу ж вихопив частину з них і поніс у бік будинку. А пані Оксана повела мене до будинку.

Шляхом, я мала достатньо часу аби роздивитись подвір'я і зрозуміти, що воно просто таки відповідає моїм уявленням про дім. Велика територія з газоном, доглянутими клумбами, великою кількістю дерев і кущів. Доріжка була вимощена із плаского каміння, що одночасно виглядало і натурально, і зручно, адже не було зайвого бруду. Сам будинок зовні теж виглядав надзвичайно гарно - світлий, з великими вікнами. До вхідних дверей вели 4 великі сходинки, від яких вбік було зроблено гарну терасу, де, мабуть, дуже затишно пити каву у трохи теплішу погоду.