Вона зізналася у дванадцяти вбивствах. Деякі сталися за сотні років до її народження. Соломія пам’ятає все: обличчя жертв, їхні останні слова, навіть подробиці, яких немає в матеріалах слідства.
Судмедексперт Марко назвав би це маренням. Якби не мрець, на тілі якого просто під час розтину з’явилася нова рана.
Марко починає розслідування. І невдовзі знаходить перший доказ того, що неможливе — реальне. Але що, як найстрашніше в цих зізнаннях — не самі вбивства? А те, кому насправді належать спогади про них.