Троянди із запахом крові

Щодня я бачу сон. Сон, де вбиваю його. Я відчуваю гарячу кров на своїх руках, чую її запах, відчуваю вітер, що віяв того дня в темному лісі. Я досі чую його останні слова і кричу. Кричу так голосно, як тільки можу. Запах ненависних троянд, в'ївся в мій мозок і щоразу коли я бачу їх чи чую їх запах, ніж, що застряг в моєму серці, встромляється ще глибше, а шкіра вкривається сиротами.
Я не жалію що зробила це. Я жалію, що не зробила цього раніше.
Тоді, я б не бачила уві сні його очі, що мертво дивились на зорі, не відчувала б доторки його холодних рук.. Я намагаюсь жити далі, намагаюсь прийняти те, що його більше немає. Але мій розум, тіло, моє серце не відпускає його. Я не можу пробачити собі, його смерть.
В той день, повинна була померти я.
Цього разу, я зроблю правильний вибір.