Частина 5. Людяність. Що це?

Глава 5.

"Для чого причиняти біль зовсім незнайомій для тебе людині?

Я цього зовсім не розумію.

З таким стикалась не тільки я, це відчувала кожна дівчина і це лякає мене найбільше... "

Зібравшись з силами я одягла сукню, підправила макіяж коричневою помадою, бризнула улюблені парфуми Miss Dior Blooming Bouquet, одягла темну шубу та взула темні довгі чобітки на каблуку. Схопила чорну шкіряну сумку, ключі від квартири, що лежали на полиці та закрила вхідні двері на замок. Настрою кудись йти абсолютно немає, як і сил. Хоч я й змогла заснути на ці пів години, проте цього було не достатньо для того, щоб відчувати хоча б краплю бадьорості. Одночасно зі мною вийшла сусідка. Вона виглядала чудово, не зважаючи на легку припухлість навколо очей та почервоніння, заховане під шаром тонального крему та пудри. На ній була червона коротка сукня, яка щільно облягала її фігуру, підкреслюючи її стрункість та витонченість і біле хутрове зимове пальто. Золотисте волосся, яке недавно було в пучку, тепер красиво укладене, а губи акуратно нафарбовані червоною помадою. Ми усміхнулись та спустились, обговорюючи та нахвалюючи наряди одне одного. Вийшовши з під’їзду в обличчя подув холодний зимовий вітер, від чого по шкірі пробігли сироти, а тіло затремтіло. На стоянці, біля багатоповерхівки вже стояв сірий Ford Focus Браяна. Хлопець вийшов з машини та попрямував до нас, а ми з Мелісою пішли йому на зустріч. На ньому білий гольф з комірцем під шию, чорні брюки та чорне довге пальто. Підійшовши ближче я відчула приємний запах м’яти та меліси, що доносився від парубка. Від нього завжди приємно пахне зеленим чаєм та травами.

—Привіт, чудово виглядаєте, дівчатка. —сказав він щиро усміхаючись. Сяйво ліхтарів освітлює його обличчя.

Він виглядає…..привабливо.

—Привіт! Дякуємо.—відповіла Меліса та ніжно усміхнулась. —Я Меліса. Раніше ми не зустрічались, але я дещо чула про тебе. —сказала вона протягуючи руку Браяну.

—Приємно познайомитись, Меліса. —він протягнув руку їй у відповідь, вони усміхнулись одне одному дивлячись в очі. —Ходімо в машину, на дворі холодно.

Ми попрямували за Браяном до його машини. В середині авто приємно тепло і тіло вже перестало так сильно трусити, як на дворі. Розглядаючи салон, я звернула увагу на дзеркало заднього виду, на якому підв’язана маленька баночка з зеленою рідиною в середині, що приємно пахла м’ятою. Тепер зрозуміло, чому від нього завжди так пахне м’ятою, мабуть він давно не міняв запах ароматизатора для машини. І це чудовий вибір. Запах м’яти не нав’язливий та легкий, в авто завжди пахне солодкуватою свіжістю та прохолодною чистотою, що заставляє розслабити розум та тіло. Я сіла разом з Мелісою на задні сидіння, Браян ввімкнув музику та збавив звук на мінімум, чим я йому дуже вдячна. Мій мозок хоче трішки відпочити, а гучно ввімкнена музика тільки посилить головні болі. Вдома я випила таблетку, тому скоро вона повинна подіяти.

По дорозі до клубу Браян з Мелісою про щось розмовляли. Час від часу я підхоплювала їх розмову, але в більшості я мовчала та дивилась у вікно. Ліхтарі пролітають одне за одним, залишаючи світлі смужки після себе, а на дворі знову починає падати легкий мокрий сніг. В грудні та січні снігу майже не було, та й навіть коли падав, на наступний день він залишав після себе лише сирість та неприємну в’язкість землі, від якої твоє взуття грузне та швидко забруднюється. Лютий радує нас біленьким лапатим снігом. Ось вже другий тиждень, як сніг з землі не перестає зникати. І це чарівно. Зима без снігу—не зима, така моя думка і, думаю, багато хто зі мною погодиться.

Обожнюю зиму, а особливо обожнюю зимові вечори; сніг яскраво виблискує, мов кришталь, під сяйвом вечірніх ліхтарів, а зорі розсипаються по всьому небу. Нічними вуличками гуляють люди: хтось гуляє один, хтось з парою грає в сніжки, а хтось зі своїми дітьми ліпить снігову бабу.

Голосно та сонно позіхнувши, я прикрила рот руками і розім’яла шию. Машину легко похитує, від чого спати хочеться ще більше, а очі вже мимоволі закриваються.  Надіюсь мене врятує пара коктейлів від жахливого бажання спати.

Двигун машини заглух і розгледівши місцевість, я зрозуміла, що ми вже зупинились на стоянці біля клубу «Фенікс».

Дуже швидко.

Хотілося б ще хоча б декілька хвилинок поїздити у теплій машині, нікуди не поспішаючи.

—Приїхали.—сказав Браян виходячи з Ford Focus.

Ковток свіжого прохолодного повітря трішки збадьорив мене, глибоко вдихнувши, я закрила двері машини, після чого пролунав звук блокування дверей і ми разом попрямували до приміщення.

—Адель, щось сталось? Ти якась мовчазна.—Браян підійшов ззаду, поки Меліса крокувала спереду. Я легко усміхнулась.

—Все в порядку. Трішки втомилась.

—Тоді чому ти не залишилась вдома? Тобі не обов’язково було їхати якщо ти така втомлена.

—Я поїхала заради Меліси. Ти знаєш її ситуацію, їй потрібно трішки розвіятись. —Браян розуміюче похитав головою. Раніше, я йому вже розказувала про Мелісу.

—Я зрозумів. В разі чогось, гукни мене, я відвезу тебе додому. —сказав він і ми разом зайшли в приміщення клубу. Запах алкоголю та сигарок одразу вдарив в ніс, як тільки охоронці відкрили двері, а від гучної музики аж захотілось закрити вуха. Я прижмурилась, цей запах і звук діяв мені на нерви. Треба трішки потерпіти. В середині клубу досить гарно: все зроблене в чорно-червоному стилі, де-не-де зі стін виглядали кубики цегли, що чудово вписувалось в інтер’єр. Чорні глянцеві столики квадратної форми  розставлені на підвищенні (потрібно піднятись на дві сходинки аби  зайняти своє місце) виключно біля стін, створюючи в середині місце для танців. Кожен столик має червоні замшеві диванчики з дуже високою спинкою, ніби вигороджуючи територію, як окреме місце для відвідувачів. Люстри, форми куба різних розмірів, також в червоно-чорному кольорі ідеально вписуються в атмосферу цього місця. Барна стійка-рельєфна, простягається не надто довгою хвилею вздовж стіни, знизу глянцево-червоного кольору, що повільно, до верху переходить в чорний. Збоку, біля входу, виступають темні сходи з яскраво червоним підсвічуванням, що веде на другий поверх приміщення. Другий поверх це ,ніби балкон в середині приміщення. Місця зверху мало, але коли в клубі багато людей, танцюють і там. З другого поверху люди можуть спостерігати за тими, хто внизу, тому там часто сідають компанії, які не планують танцювати або ж просто на першому поверсі  зайняті всі місця.