860
Анотація до книги "ТерапІя Спогадом"
У кожної памʼяті є запах. Її - пахне миррою.
У кожного тексту є автор. Її - сам текст.
Вона думала, що допомагає іншим згадувати.
Але цього разу - згадуватимуть її.
У кожного тексту є автор. Її - сам текст.
Вона думала, що допомагає іншим згадувати.
Але цього разу - згадуватимуть її.
психічні розладидужедивнісправифілософський підтекст
“Запах мирри, стерті обличчя, дзеркала, голоси, спогади й незрозумілі сліди минулого… Тут кожна деталь може виявитися ключем. А найбільша загадка — де закінчується реальність і починається те, що створила психіка. ”
Зміст книги: 18 глав
Останнє оновлення: сьогодні
66 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДрузі, сьомий розділ навмисне зроблений таким великим і монолітним. Мені було важливо зачинити вас у цій занедбаній лікарні разом із Софією. Коли ми не розриваємо локацію, виникає ефект повного занурення та клаустрофобії — ти блукаєш коридорами пам'яті і не можеш вийти, доки не дочитаєш до кінця. Це класичний прийом психологічного трилера, щоб ви відчули напруження шкірою!
Почала читати книгу і змогла зупинитися тільки після п'ятої частини! Зазвичай не люблю читати описи чого-небудь, але тут — зовсім інше: вони живі і мають свій "смак", якщо можна так висловитися, через них вдається якісніше пройнятися атмосферою історії. Заінтригував Фабріціо — для мене він постає як уособлення тих таємниць, "внутрішніх демонів", про котрі людина хоче забути. Але в певний момент все приховане виказує себе таємничими рядками на папері... Можливо, з часом, моя думка зміниться, тож додаю до бібліотеки і буду читати. Цікаво!!!
Дуже атмосферний розділ вийшов. Здається, тут ми бачимо внутрішній конфлікт між психотерапевткою і Софією. А вихід з з підземель є своєрідною метафорою спроби взяти, так би мовити, лікаркою Софією пацієнтку Софію на лікування. І мануальні й медикаментозні. Проте, фінальне на клаптику аркуша залишеного в книзі "я тут" — здається насмішливлю відповіддю Софії лікарці від психіки Софії. Але кістка закопана у 89. Можливо Софії треба регресивну терапію?
Ромул Шерідан, ❤️❤️❤️
Дуже гарний смачний початок. Чудовий опис міста.
Анна Лінн, Щиро вам за це дякую❤️❤️❤️
Я зрозуміла, в чому проблема — ви занадто стараєтесь. Але не треба намагатися копіювати класиків. Те, що добре працювало ще сто років тому, для сучасного читача вже немає ніякого значення. Шукайте свій стиль. Не треба намагатися бути другим Шарль Перро чи ще кимось.
Це як я нещодавно запитала у одного свого знайомого, чи стали мої тексти кращими. Він так подивився із жалістю: ну, ти не Стівен Кінг…
Я знаю! Ніхто не Стівен Кінг, крім самого Стівена Кінга. Я шукаю себе і вам того ж бажаю. Можливо, що колись в майбутньому будемо ще й в одне видавництво подавати свої рукописи, а чому б і ні?
Ірина Скрипник, Доброго дня, Ірино. Дякую за вашу думку. Ваші слова надихнули мене на ширші роздуми про авторський стиль, свободу письменника і те, чому книга не повинна подобатися всім. Я вирішила відповісти вам більш розгорнуто у своєму новому блозі.
Запрошую до прочитання:https://booknet.ua/blogs/post/444833
Почала читати. Перше враження: нудно. Я б при редагуванні відрізала все, що було до фрази: рівно о десятій пролунав дзвінок.
Ірина Скрипник, Доброго дня, Ірино. Дякую за вашу думку. Ваші слова надихнули мене на ширші роздуми про авторський стиль, свободу письменника і те, чому книга не повинна подобатися всім. Я вирішила відповісти вам більш розгорнуто у своєму новому блозі.
Запрошую до прочитання:https://booknet.ua/blogs/post/444833
2. Відчуття сюрреалістичного жаху підсилюється з кожним абзацом: програвач, що вмикається сам по собі, запах мандаринів у будинку, де їх давно не було, пара над порожньою каструлею та дзеркало, що показує «когось третього».
Символ мушлі та записка від Фабріціо остаточно ламають звичну реальність Софії. Текст неймовірно поетичний, але водночас лякаючий — межа між спогадами, реальністю та маренням майже зникає. Цікаве продовження!❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Дякую Вам! ❤️ Мені дуже приємно, що Ви звернули увагу саме на ці деталі, адже в «Терапії спогадом» навіть найменші речі можуть виявитися важливими. Особливо рада, що Вам вдалося відчути цю невизначеність між спогадом, реальністю та тим, що Софія бачить і переживає. Дякую, що так уважно читаєте й помічаєте те, що легко пропустити.
Дуже потужна та тонка сцена сесії з Кларою. Момент, коли межа між психотерапевтом і пацієнтом починає розмиватися дуже гарно прописана. З перших сторінок стає зрозуміло, що Софія не просто спостерігач, а сама є частиною цієї темної та заплутаної загадки. Мені сподобався початок.❤️
Віталій Козаченко, щиро щиро дякую Вам за такий уважний відгук! Мені особливо приємно, що Ви помітили цю тонку зміну у взаємодії Софії та Клари й відчули, що за їхньою розмовою стоїть щось більше, ніж звичайна терапевтична сесія. А те, що Ви вже на початку побачили в Софії не лише спостерігачку, а й частину цієї загадки, для мене — окрема радість. Дякую, що так уважно читаєте й ділитеся своїми враженнями. ❤️
Цей герой мені сподобався найбільше.
Золотий Цвіт Папороті - 8
https://booknet.ua/blogs/post/444523
Дякую Вам за чудову історію.
Віталій Козаченко, Дякую Вам! ❤️ Уже біжу читати «Золотий Цвіт Папороті»!
Вітаю! Додав рекомендацію до цього твору. За бажанням можете її ввімкнути. Знаю, що може виглядатиме, наче обмін — нехай)) Та насправді, я планував рекомендувати ще раніше. Але тоді не було можливості. Ви ж знаєте. Щиро рекомендую до читання. Також, чекаю на продовження ✨
Ромул Шерідан, Щиро дякую Вам за рекомендацію! Мені дуже приємно її отримати. Не хвилюйтеся, я все розумію. І зовсім не хочу зводити це до якогось «обміну» — для мене значно важливіше саме те, що Ви прочитали книгу й справді захотіли нею поділитися з іншими читачами. А Ваше «чекаю на продовження» для мене, мабуть, одна з найприємніших речей після завершення розділу. Дякую Вам за підтримку! Рекомендацію вже зробила видимою ❤️❤️❤️
У мене мурашки по шкірі, читати за гарячим чаєм)))
Картава Ната, Ох, тоді, здається, чай Ви обрали абсолютно правильно. Дуже рада, що атмосфера «Терапії спогадом» викликає саме такі відчуття — коли трохи моторошно, але від книги все одно не хочеться відриватися. Дякую Вам за читання й за ці мурашки! ❤️
8. Дуже тонко передана зміна стану Софії — від тривожного аналізу кожного звуку до спокійного прийняття міста й людей. Момент у квартирі Клари, розмова про «організований хаос» і склеєна чашка викликають щиру посмішку. Радий бачити, як межа між ними розчиняється, поступаючись місцем простому людському теплому спілкуванню.❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Дякую Вам! ❤️ Мені дуже приємно, що Ви помітили саме цю зміну в Софії, адже вона для мене не менш важлива, ніж усі загадкові й тривожні події навколо неї. Хотілося, щоб поступово в її історії з’являлося не лише відчуття небезпеки, а й те просте людське тепло, якого їй так бракувало. А «організований хаос» і склеєна чашка, здається, чудово впоралися з цим. ❤️
7. Сильна, емоційно насичена частина, яка тримає в напрузі від першого до останнього слова. Знаєте, найбільше тут сподобався момент у фіналі розділу, де Софія зізнається: «Я перетворила власний біль на історію, яку можна читати, досліджувати й пояснювати, але перестала відчувати її як частину себе». Можливо, і я так роблю, бо це справді допомагає. На деякий час. Тож тут я героїню розумію дуже добре. Гарний розділ. Дякую.
Віталій Козаченко, Дякую Вам за такий особистий відгук. Мені здається, саме тому ця фраза Софії й мала прозвучати саме так: іноді людина справді може навчитися говорити про власний біль, аналізувати його, пояснювати його іншим і навіть перетворювати на історію, але це ще не означає, що вона перестала його відчувати. І Ваше «можливо, і я так роблю» дуже відгукнулося мені, бо Ви побачили в Софії не просто героїню, а живу людину зі своїм способом справлятися з тим, що болить. Дякую Вам за це. ❤️
6. Неймовірно сильна та емоційна глава, де Софія схож нарешті зустрічається не з привидами минулого, а з самою собою. Фраза «Я згадала себе біля тебе» стає напевно поворотним моментом у її внутрішньому зціленні, розбиваючи роки мовчання.
Віталій Козаченко, Дякую Вам за такий теплий відгук! «Я згадала себе біля тебе» для мене справді дуже важлива фраза. Мені дуже приємно, що Ви відчули цей момент саме як внутрішній злам і водночас як початок зцілення. ❤️
5. П’ята частина піднімає психологічну напругу на новий рівень, де занурення Софії у Форчеллу відчувається як подорож крізь саму тканину пам’яті Неаполя. Особливо вражає розгадка сутності її головного тригера — занотований висновок «Фабріціо — не особа. Він — архів» повністю змінює сприйняття всієї таємниці її минулого. Схоже наближається захопливий крок героїні туди, звідки шляху назад уже не буде!
Віталій Козаченко, Дякую Вам! Мені дуже цікаво читати Ваші припущення щодо Фабріціо, особливо тому, що Ви звернули увагу саме на цю фразу. Вона справді багато в чому змінює погляд на те, що відбувається із Софією, але водночас я б не поспішала вважати, що вона вже дала всі відповіді. Мені подобається, що Ви відчуваєте наближення тієї самої точки, після якої для Софії багато чого вже не залишиться таким, як раніше. Дякую, що йдете цією історією разом із нею. ❤️
4. Нарешті розкривається темна та болісна таємниця минулого — спогад про шлюб, що перетворився на «тавро рабства», та перстень, выброшенный у море. Опис психологічного та фізичного насилля написано з неймовірною силою та гіркою правдою.❤️
Віталій Козаченко, Щиро дякую Вам за ці слова. Ця частина була для мене однією з найважчих у написанні, тому особливо цінно, що Ви відчули не лише саму подію, а й ту психологічну вагу, яку вона залишила після себе. Минуле Софії не мало бути просто поясненням її поведінки — воно мало відчуватися як щось, що досі живе в ній, навіть тоді, коли вона переконує себе, що вже давно від нього відійшла. Дякую, що так тонко це прочитали. ❤️
3. Момент, коли простір будинку перетворюється на лабіринт, а кабінет починає відображати кімнату дитинства, відчувається надзвичайно проникливо. Мене дуже вразила метафора «терапевтичної сесії», де сам дім стає лікарем, а Софія — пацієнткою. Можливо, це її єдиний шлях, щоб нарешті розібратися в собі та своєму минулому.
Віталій Козаченко, Дякую Вам за такий глибокий відгук! Мені дуже приємно, що Ви відчули саме цю метафору з будинком, адже він у цій історії для мене ніколи не був просто місцем, де відбуваються події. Він поступово стає частиною внутрішнього світу Софії, повертає її туди, куди вона сама довго не хотіла дивитися. ❤️
Не знаю, але тут бачу підтвердження деяких моїх припущень. Взагалі, хочу відмітити болісну реакцію Софії на зауваження куратора. Ну добре, вона обурилася, але ж не так глибоко. Чи не надто для психіатра? А може якраз в міру для травмованої людини. Підземелля — тут, мені видається, метафора внутрішнього стану душі, так би мовити. Знову голос. Знову запах.А ті написи... "Знайди","винна". Це, напевно пошуки виправдання? Знайти втрачене своє я? Знайти між багатьма справжнє? Заключна думка розділу чітко натякає, що є повне розуміння примарності Фабриціо і тотожність з особистістю Клари.
Ромул Шерідан, Дякую Вам за такий уважний і глибокий розбір розділу. Мені особливо цікаво читати Ваші припущення, тому що Ви помічаєте саме ті деталі, які я навмисне розсипаю між сценами, — реакції Софії, повторювані голос і запах, підземелля, написи та те саме «знайди», яке насправді має значно більше відтінків, ніж може здатися спочатку.
Щодо реакції Софії на зауваження куратора — Ви дуже чітко відчули цю невідповідність між її професійною роллю та тим, що відбувається всередині. Вона справді може знати набагато більше про чужу психіку, ніж про власну, і саме ця суперечність для мене в ній дуже важлива.
А Ваші роздуми про «втрачене я» та пошук справжнього серед багатьох — це вже особливо цікава частина Вашої теорії. Ви дуже близько підбираєтеся до одного із центральних питань історії, хоча я, звісно, не скажу, куди саме веде цей слід. Щодо Фабріціо й Клари — тут Ви змусили мене усміхнутися. Те, що Ви побачили між ними такий зв'язок, надзвичайно цікаво, але чи є він саме таким, яким Вам зараз здається, — залишу поки що без відповіді. Нехай «Терапія спогадом» ще трохи пограється з Вашими припущеннями.
О, а цей розділ з Меретті надзвичайно цікавий. Здається, лікар Бернарді побачив трохи інакше ніж сама Софія. Напевно, його підозри, щодо розладу Софії мають місце бути. Але ж питання, хто такий Меретті — залишається. Те, що пацієнт чоловічої статі був — це точно. Адже куратор його бачив. Та чи це той самий сеньйор, якого бачила й Софія? Здається, ні. Вона бачила власний якийсь образ, через тригер. Можливо, це був голос, що так схожий на Фабріцо. А може це був запах, як той у тій кімнаті в скрині зі статуеткою й касетою. З іншого боку Софія розуміє своє важке становище. А лікар-куратор чітко розмежував власні почуття від лікарської етики.
Ромул Шерідан, Неймовірно приємно читати такі розгорнуті роздуми! Ви абсолютно праві: лікар Бернарді намагається тримати холодний розум, але Софія вже запустила ланцюгову реакцію своїх спогадів. Історія зі скринею, касетою та Фабриціо ще відгукнеться у сюжеті. Хто з них бачить справжнього Меретті, а хто лише фантом — це гра, в якій правила постійно змінюються. Дякую, що ви в цій терапії! Ваша підтримка і такі думки безцінні.
1️⃣ Жанрові кордони та канон. Основний жанр — трилер, жахи як додатковий. Чи є тут містика? Питання залишається відкритим і балансує на тонкій межі, бо у психіатрії подібні явища часто маркують як «магічне мислення» пацієнта, а у нас головна героїня пов'язана з психологією.
2️⃣ Основна ідея твору. Поки що бачу лінію трансформації лікарки, яка, по суті, має всі ознаки пацієнтки. Основна інтрига — ким вона залишиться, пройшовши цей шлях пошуку істини.
3️⃣ Структура та архітектура книги. Розвиток подій тримається на амплітуді внутрішніх роздумів-хвилювань Софії. Спостерігати за цією динамікою зламу надзвичайно цікаво, текст надійно тримає напругу.
4️⃣ Емоції, які викликала книга: цікавість, жалість до Софії.
5️⃣ Архетип персонажа: головна героїня — це класичний ненадійний оповідач, іноді думаю, а чи були справжніми інші персонажі.
6️⃣ Темпоритм та динаміка. Місцями бароковий опис міста, але це доречні метафори стану Софії в моменті.
7️⃣ Мовно-стилістичний інструментарій. Насичений словниковий запас. Легко читається, попри напруженість внутрішніх подій твору. Немає зайвих речень чи зайвих предметів, у всього є свій сенс
Магістр Анімарум, Дякую за коментар ❤️❤️❤️
У якийсь момент я зловила себе на тому, що перестала намагатися визначити, що саме відбувається із Софією. І, здається, для цієї книги це хороший знак. Бо спочатку мозок дуже слухняно шукає пояснення: травма, дисоціація, тригер, помилка пам’яті… Назвав — і ніби стало спокійніше. А текст цього спокою не дає.
Особливо цікаво працюють запах, касета, вага речей у руці, сліди на тілі. Вони ніби відкривають доступ до спогаду, але книга весь час нагадує одну неприємну річ: доступ до пам’яті ще не означає доступ до правди.
І тому Клара мене зараз цікавить навіть не питанням «вона реальна чи ні». Мені цікавіше інше: скільки невизначеності здатен витримати читач, перш ніж сам вигадає для неї зручне пояснення.
Софія ж узагалі опинилася в дуже підступній позиції. Вона професійно знає, як працює психіка, але це знання зовсім не робить її невразливою до власної. Навпаки — іноді людина, яка знає назви механізмів, просто отримує більше способів переконливо пояснити собі те, що відбувається.
Коротше, я вже не вгадую діагноз :) Тепер хочу побачити, у що авторка змусить мене повірити — і коли забере цю версію назад.
Ейларіс Вальєн, ❤️❤️❤️
Зайшла до «Терапії спогадом» через конкурс — і тут справді є за що зачепитися. Найцікавіше для мене навіть не містична складова сама по собі, а те, як ненадійною поступово стає пам’ять: у який момент спогад ще належить людині, а в який уже починає керувати нею? І дуже вдала сама професійна іронія ситуації — людина, яка допомагає іншим працювати зі спогадами, раптом перестає бути певною у власних. Це набагато тривожніше за звичайну «містику за дверима».
Окремо сподобалося, що історія не поспішає одразу пояснювати, де психологія, де травма, а де вже починається щось інше. Саме ця невизначеність і змушує читати далі.
Додала книгу до бібліотеки й залишила лайк ❤️ Буду повертатися до Софії — дуже цікаво, де автор зрештою проведе межу між тим, що вона згадала, і тим, у що повірила. Успіху в «Дуже дивних справах»! ♪
Ейларіс Вальєн, ❤️❤️❤️
Тільки почала читати вашу книгу і одразу потонула в цій атмосфері. Дуже проникливий, прекрасний текст. Дякую за вашу творчість.
Латамі Санті, Щиро вам за це дякую!
Здається, ми тут бачимо не тільки тригери, котрі пробуджують спогади з минулого, й справжні дисоцативні елементи захисту психіки на травматичний досвід. Я не психолог, але вивчав свого часу багато років тому. І, здається, ми можемо на прикладі Софії бачити структурне розщеплення особистості, як захисний механізм. Клара — це інша Софія. Її інше я. Можливо більш захищене. В Софія — травматичне. Графіт на руках був саме у Софії минулого розділу. Тепер же він на руках Клари. Клара каже, що ми не спалили це багато років тому. Можливо мається на увазі т.з ритуал "відпущення", коли через спалення відпускається ментальна жуйка, яка спалює свідомість нескінченними і безкінечними повторами. Звісно, розщеплення особистості — це геніальний захисний механізм. Але, як не закритий гештальт, він може спричинити куди важчі ускладнення. У вигляді важкої шизофренії. Можливо мої враження хибні. Тоді перепрошую))
Ромул Шерідан, Щиро дякую вам за такий потужний, глибокий та миттєвий відгук .
Читати ваш коментар — це окреме елітарне задоволення для мене.
Ваша гіпотеза про те, що Клара — це лише захищене «альтер-я» Софії, а її візит — результат структурного розщеплення особистості, сформульована настільки цікаво й масштабно, що спостерігати за вашим читацьким аналізом неймовірно захопливо.
У моїй книзі межа між об'єктивною реальністю та внутрішніми пастками розуму дійсно дуже тонка. А от чи є Клара витвором захисту Софії, чи її реальність виявиться куди більш небезпечною після всього, що зазвучало з магнітофона…
Наступні глави дадуть дуже неочікувані відповіді.
Ваш відгук неймовірно прикрашає сторінку під книгою! Щиро вам за це дякую!
А це чудово, що Софія чітко розуміє свій стан. Ця кімната спогадів, скринька з запахом, фігуркою, касетою з записом — неначе метафора власного, місцями травматичного, багажу. Цей багаж — є носієм спогадів і досвіду, вираженим в тріаді: запаху, вазі фігурки і звуку — запису касети, що в даний момент стали тригерами. Цікаво, що вона робитиме з цим усім?
Ромул Шерідан, Дякую вам за такий неймовірно глибокий, професійний аналіз! Мені, як автору та психологині, неймовірно приємно, коли читач не просто стежить за сюжетом, а буквально розбирає симптоматику Софії на сенсорні складові.
Ви абсолютно праві: ця кімната і скринька — матеріальне втілення її внутрішнього психічного простору.
Коли людський розум стикається з важким травматичним багажем, він часто капсулює емоції у предмети.
Для Софії ця тріада (запах, фізична вага фігурки в руці та голос із касети) — це одночасно і якір, що тримає її у теперішньому, і небезпечне мінне поле тригерів, де один невірний спогад може запустити повну декомпенсацію.
А ось про те, що саме Софія робитиме з цим усім далі й куди її приведе цей досвід — ви дізнаєтеся уже в наступних розділах.
Історія одразу залишається в бібліотеці на прочитання. Це щось !
Марія Бруа, ❤️❤️❤️
Рецензія в рамках марафону https://booknet.ua/blogs/post/443205
Магістр Анімарум, ❤️❤️❤️
Вітаю! Вирішив познайомитися з цим твором. І ще вчора зачитався до 2 ночі. Прочитав все наявне і відмітив кожен розділ повним комплектом зірочок. Але тільки тепер ледь спробував зібрати думки до купи. Отже, що я прочитав? Як на мене — це глибокі філософські роздуми про себе, про сприйняття як таке — навколишнього світу і, почасти, себе у ньому. Про пошуки сенсів у метафорах, знаках, у навколишньому середовищі, у особистостях і випадкових і не випадкових. Неаполь, Форчелла — це, як на мене, не тільки фон історії, як місто і окрема локація, район міста, а повноцінний метафоричний чинник, який можна окремо розглядати в даному випадку, як характер. Софія, для мене — уособлення пошуків справжнього почуття, яке сягає глибин у підсвідомому. Пошуки Фабриціо — теж розглядаю, як метафору. Можливо помиляюсь, але надмірна ідеалізація Фабриціо Софією, інколи навіть на межі одержимості, — теж уособлює загальні риси притаманні коханню практично у будь-кого. І це на фоні аб'зивних, травматичних переживань. У анотації від автора, чітко заявлено, що твір насичений психіатричними діагнозами, психічними девіаціями і травматичними поведінковими патернами. >>>>
Ромул Шерідан, Ромуле, ви дивовижно точно схопили цей парадокс! У цьому й полягає головна інтрига: будучи професійною психотерапевткою, яка щодня допомагає іншим триматися за здоровий глузд, Софія сама опиняється в дуже складній і неоднозначній ситуації.
Лялька без обличчя, розбиті дзеркала, обірвані дроти — усі ці матеріальні елементи дійсно є важливими маркерами в її сприйнятті, і я дуже рада, що ви зафіксували кожен із них. А «маска холодного бога» — це взагалі один із моїх улюблених вузлів у тексті.
Тішуся, що книга спонукає вас до таких глибоких роздумів.
Приємного читання далі!
Книга з першого розділу «ВАУ» дуже подобається коли описується кожна деталь.
Бажаю успіху у конкурсі)
Каріна Швецова, Дякую! Рада, що така деталізація відгукнулася з перших сторінок. Це надихає писати далі ще глибше!
О, вітаю з участю в конкурсі!) Бажаю перемоги!!!❤️
Джулія Блеквуд, Щиро дякую за побажання! ❤️ Знаєте, перемога — це, звісно, добре, але для мене вона точно не на першому місці. Набагато важливіше те, що ця історія знаходить шлях до ваших сердець і думок. Ваші відгуки та усвідомлення, що я не одна у цих роздумах, — це вже величезна перемога для мене. Дякую, що ви поруч!
Інколи й мені здається, що моє життя написано за мене) здається, що так багато хто думає, час від часу.
Джулія Блеквуд, Це відчуття… воно дуже знайоме. Саме з таких думок і народилася "Терапія". Іноді ми справді лише гортаємо сторінки, які хтось (або наше минуле) написав за нас. Але, можливо, читаючи та усвідомлюючи це, ми нарешті беремо до рук власне перо? Дякую, що поділилися такою щирою думкою.
Щойно почала читати вашу книгу.І що я хочу сказати.Вона захопила мене з першої сторінки.Люблю все таємниче.Додала в бібліотеку.Бажаю вам натхнення ♥️
Міла Перл, Міло, щиро дякую за такі теплі слова! Мені неймовірно приємно, що історія захопила вас із першої ж сторінки. Натхнення зараз дуже доречне, адже Софія тільки починає свій непростий шлях. Сподіваюся, таємниці вас не розчарують! ♥️
Цікавий опис, та ще й містика, взяла до бібліотеки
Ханна Грей, Дякую, що додали книгу до бібліотеки! Сподіваюся, лабіринти пам'яті Софії вас не відпустять. Щодо містики — іноді те, що здається надприродним, ховає у собі куди складнішу реальність…
Приємного читання!
Цікаво, чи знайде вона Фабріціо, чи це уява?
Лана Нова, Дякую за цікавість. Поки що не розкриватиму, чи знайде Софія Фабріціо, але можу сказати одне: пошуки приведуть її не лише до нього а й до відповідей. Та дізнатися, що насправді стоїть за всім цим, можна лише пройшовши весь шлях разом із Софією. ❤️
Згадалося запитання,яке задав правнук гетьмана Розумовського «Якби все минуле було теперішнім, а теперішнє продовжувало існувати з майбутнім, хто був би в змозі розібрати: де причини і де наслідки?»
Пацюк Червоній, Саме це запитання я й хотіла залишити читачеві : де закінчується минуле і починається теперішнє, якщо вони постійно впливають одне на одне?
Дякую що так глибоко почали знайомитися з історією й замислюватися над її сенсами)
як казав правнук гетьмана Розумовського «Не бійся ворога: найлютіший ворог людини — вона сама»
Пацюк Червоній, Саме так...
Іноді найскладніше протистояння відбувається не із зовнішнім ворогом, а всередині нас.
Дякую, що відчули цю думку у книзі)
Як тільки людина наважується озвучити те, що ховає всередині, воно вже перестає бути особистим і значущим. Чи наважиться Клара?
Лана Нова, Ох, питання, на яке мені дуже хочеться відповісти… але тоді я заберу у вас частину задоволення від читання. Скажу лише одне: мовчання Клари ще матиме своє продовження. Дякую за такий відгук
Відчувається напруга між героями з першої сцени — саме такі історії чіпляють. Буду читати ❤️
Софія Рен, Дякую! ❤️ Напруга — це той фундамент, на якому я будую їхню історію. У психології, як і в житті, найцікавіше починається тоді, коли герої намагаються цю напругу приховати за ввічливими фразами. Обіцяю, далі цей градус тільки зростатиме!
А що там, за межею? Таке питання часто задаю собі я, коли читаю або чую про подібні ситуації. А якщо мертві не згодні бути мертвими? Або ще гірше, хочуть запросити до себе живих? І як вберегтися від цього? Тож, я починаю подорож стежками цієї книги... і нехай шлях буде тим, що приведе до відповідей.
Олександра Шен, Щиро дякую Вам за настільки проникливий відгук. Сподіваюся, ця подорож подарує Вам не лише відповіді, а й нові емоції.
Друзі, сьомий розділ навмисне зроблений таким великим і монолітним. Мені було важливо зачинити вас у цій занедбаній лікарні разом із Софією. Коли ми не розриваємо локацію, виникає ефект повного занурення та клаустрофобії — ти блукаєш коридорами пам'яті і не можеш вийти, доки не дочитаєш до кінця. Це класичний прийом психологічного трилера, щоб ви відчули напруження шкірою!
Скидаю фрагмент більш розгорнутого відгуку, посилання на блог внизу)
Книга складна. Тягуча. До неї варто бути готовим. Це не той роман, який можна швиденько прочитати за вечір. Тут треба думати й смакувати.
Чесно, мені не завжди це вдавалося. Іноді здавалося затягнуто, так і хотілося сказати: «Ну ж бо, що там далі?»
Але я розумію, що це авторський голос, який особисто мені вдалося почути лише частково.
Тож смакуйте книгу повільно й вдумливо, аби знайти сенси й не впустити деталі, які, цілком можливо, матимуть значення в подальшому сюжеті.
https://booknet.ua/blogs/post/441419 - більш детально враженнями поділилась у блозі
Іванка Сокіл, Велика подяка за Вашу думку, вона для мене справді значуща.
Цікава задумка. Підписалась, лайк)
Люблю все таке загадкове. Сама пишу щось подібне
Коментар видалено
Вітаю, я до вас з марафону "Прочитай мене". Вже прочитала два розділи і не можу не відмітити атмосферні описи. Кожне речення смакуєш. Можливо, не одразу розумієш через образність, але перечитуєш, щоб зрозуміти. Сподобалась передмова, яка одразу налаштовує на сповнену психології та філософії історії. Перші два розділи - скоріше декорація до розгортання сюжети, і відмічу, що мені подобається цей тягучий ритм. Успіхіа у творчості) скоро повернусь)
Іванка Сокіл, Дякую Вам за такий глибокий і уважний відгук! ?
Я справді радію, коли читаю подібні слова, бо саме тоді відчуваю: моя історія справді оживає й знаходить відгук у серцях читачів. Атмосфера й ритм для мене були важливими, і дуже цінно знати, що вони передаються й відчуваються. Чекаю на Ваше повернення й нові враження! ❤️
розділ 3. сон героїні носить вельми символічний характер. я звісно не спеціаліст по психології але мушля може символізувати її саму. щось що вона приховує від себе. те що вона намагалася забути. тріщина символ того що невдовзі пам'ять до неї повернеться. можливо якась дитяча травма?
Марко Левчук, Ви дуже точно відчули цю главу. Особливо щодо мушлі та тріщини — вони справді мають значення, і ваша думка про те, що Софія щось намагається забути, дуже близька до того, куди веде історія.
Травма справді є, але коли саме вона сталася і що з нею пов’язано, дізнаєтеся в наступних розділах.
Дякую, що так уважно читаєте й помічаєте такі деталі.
Частина перша...
Особливо сподобалася думка про дощ, який не змиває минуле, а, навпаки, робить його помітнішим. Є в цьому щось дуже символічне: іноді й у людині певні події не очищують пам’ять, а лише проявляють те, що довго залишалося прихованим. І це внутрішнє тремтіння наприкінці вже створює передчуття, що зміни справді близько. Дуже атмосферно. ❤️
Natalia Borysova, Я щиро радію, коли читаю подібні коментарі, бо саме тоді відчуваю, що моя історія справді оживає у серцях читачів. Для мене це найбільша нагорода — бачити, як образи й символи знаходять відгук і створюють атмосферу, яку можна відчути навіть поза сторінками. ❤️
У вас неймовірні описи! Дуже цікава історія)
Rasmi, Щиро дякую!
Вітаю! Пропоную взаємну підписку. Буду рада підтримувати одна одну у творчості ✨
K Kovalska, Вітаю, цікава ідея, я за)
Від автора... до мурах...
Рада знайомству!
Natalia Borysova, Щиро дякую) Я також рада знайомству)
Додала до бібліотеки. Дуже атмосферно...
Natalia Borysova, Щиро дякую)
Вітаю з книгою! Успіхів!
Peter Cooper, Вітаю, дякую)
Вітаю, цікава історія, підписалась, від мене ❤️книзі, надіюся навзаєм)
Адель Лантьє, Вітаю, щиро дякую ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати