1 318
Анотація до книги "ТерапІя Спогадом"
У кожної памʼяті є запах. Її - пахне миррою.
У кожного тексту є автор. Її - сам текст.
Вона думала, що допомагає іншим згадувати.
Але цього разу - згадуватимуть її.
У кожного тексту є автор. Її - сам текст.
Вона думала, що допомагає іншим згадувати.
Але цього разу - згадуватимуть її.
психічні розладидужедивнісправифілософський підтекст
“Запах мирри, стерті обличчя, дзеркала, голоси, спогади й незрозумілі сліди минулого… Тут кожна деталь може виявитися ключем. А найбільша загадка — де закінчується реальність і починається те, що створила психіка. ”
Зміст книги: 19 глав
Останнє оновлення: 28 дн. тому
94 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДрузі, сьомий розділ навмисне зроблений таким великим і монолітним. Мені було важливо зачинити вас у цій занедбаній лікарні разом із Софією. Коли ми не розриваємо локацію, виникає ефект повного занурення та клаустрофобії — ти блукаєш коридорами пам'яті і не можеш вийти, доки не дочитаєш до кінця. Це класичний прийом психологічного трилера, щоб ви відчули напруження шкірою!
17. Момент прослуховування касети та усвідомлення того, що фатальний образ Фабріціо був лише захисним механізмом її власної розбитої психіки, гарно прописан. Ви чудово показали цей шлях від сліпого заперечення до важкого, але зцілющого прийняття правди.
15-16. Заміна звичного олівця на пер'яну ручку та чистий аркуш паперу, на мій погляд, символізують початок її власної свободи та чесності перед собою. Можливо і помиляюсь. Вона більше не тікає від минулого, а перетворює кожне слово на надійний щит. Це може допомогти!
13-14. Повне руйнування професійної броні Софії та її зрив передані з нищівною правдивістю. Поява доктора Бернарді в момент найглибшого відчаю стає страшним ударом — здається, що сховатися більше нікуди, і маска лікарки остаточно розбита на друзки. Неймовірно потужні, глибокий і тримаючі у тонусі розділи.
12. Повернення до коробок із речами та спроба описати все суворим медичним звітом зазнають краху, бо тіло й пам'ять виявляються чеснішими за раціон. Момент, коли вона замість сухого звіту забирає із собою касету та кам'яну фігурку, демонструє її остаточний дозвіл зустрітися зі своїм страхом віч-на-віч.
11.Сцена малювання портрета Фабріціо та це моторошне слово «ЗНАЙДИ» на листі показують, що від власної пам'яті неможливо сховатися. Софія схоже нарешті скидає білий халат і маску лікаря, і стаює повноправною володаркою своєї історії.
10. У цій емоційно напруженій главі Софія остаточно перестає бути сторонньою спостерігачкою у власному житті й робить вирішальний крок назустріч страхам. Через дотик до простих речей та діалог із Кларою героїня вчиться сприймати синій щоденник не як доказ хвороби, а як карту власного маршруту.
9. У цьому розділі професійні кордони між героїнею та Кларою розчиняються під час затишної розмови за чашкою трав'яного чаю. Через спільне споглядання й створення малюнків жінки долають минулі страхи та знаходять справжню внутрішню довіру.
до 1-2 глав. Цікавий початок. З вражень - у гловної героїні якійсь розлад, вона має проблеми з пам'ятю, можливо повпливала якась травматична подія? Або її хтось газлайтить. Цікаво...
Ау!
О, як цікаво. Джулія значно пролила світло на минуле Софії і підвалини її теперішнього стану. Почасти вона підтвердила мої здогадки. Але дещо все ж додалося більше. Розділ вийшов атмосферний. Відчувається гнітючість самого стану Софії в зв'язку з неспроможністю нею диференціювати адекватно події минулого.
Коментар видалено
Частина п'ята і шоста. А ось тут склалося відчуття, наче я щось пропустила. Бо взагалі не зрозуміла, що за Форчелла і місце куди вона потрапила, але головне, що вона таки знайшла щось про Фабріціо, хоч і не його.( Складається враження, наче його не існує)
Загальне враження. На деяких моментах є зайві метафори, які трохи сповільнють занурення в книгу. А от сам сюжет це складна психолігічна історія, яку потрібно читати повільно( і бажано в день, а не ввечері, як я знову зробила) ні нащо не відволікаючись, щоб повністю зануритися в цей лабіринт з її спогадів, снів, щоб зрозуміти, що ж насправді відбувається.
Розділ 4. Нагадало одну мою останню книгу, де було щось схоже. А ще цей розділ чудово показує втрату особистості( якщо я правильно зрозуміла) героїня наче розчиняється у цьому всьому і вже незрозуміло, хто де і що взагалі відбувається.
А ще це співзвучне зі словами Клари( чи її не так звати) де вона говорила, що відчуває теж саме, що в кінці подумала героїня.
Розділ 3. А ось тут вже схоже на те, що героїня наче подорожує своїм минулим, щоб допомогти собі зрозуміти саму себе. Але цікаво чому зараз і навіщо?
Розділ 2. Моторошно. Особливо, що деякі речі трапляються самі по собі, а вона не розуміє, що насправді памятає. Ну й цікаво, хто такий цей Фабріціо і як він взагалі може писати її долю, якщо це насправді так.
Розділ 1. Початок цікавий і атмосферний, який готує до основних подій. Зазвичай мені не подобаються довгі описи, але тут вони на своєму місці.
А от щодо зустрічі, героїня спочатку думає, що це ще одна клієнтка, а потім дізнається чому вона прийшла насправді. ( це було неочікувано, особливо, що хтось пише історію за неї, це страшніше, ніж просто бути автором)
Розділ 7. Цікавий флешбек з минулого Софії. Вона пережила дуже складний період у житті...
Одразу кажу: я не психолог, просто люблю читати книги вдумливо. Починаючи від слів автора, ви занурили мене в цю атмосферу — трохи похмуру, але справжню, без ілюзій.
Далі, перший розділ. Для мене кожна деталь на своєму місці. Це просто та книга, яку не можна читати фоном — її треба відчути. А то вийде те, що вийшло, якщо забрати хоч одну деталь — цей образ не складеться, а він вартий того, щоб лишатися цілим.
Щодо слів героїні: для мене Фабріціо — як фантом утрати, бо біль переживають по-різному. Це може бути одна з форм її захисту від горя.
Дякую!
Олена Мисак, Мені неймовірно приємно читати такі слова, адже ця історія дійсно створювалася не для швидкого читання «по діагоналі».
А щодо вашої теорії про «фантом утрати» як захист від горя — це звучить дуже болісно й водночас по-людськи точно. Дуже цікаво спостерігати, як ви розбудовуєте ці шматочки пазла. Дякую вам за таку вдумливу увагу до деталей!
https://booknet.ua/blogs/post/444936
Написав рецензію на вашу книгу
Пацюк Червоній, Ой, яка ж неочікувана і приємна новина! Біжу читати — мені неймовірно цікаво поглянути на книгу вашими очима. Величезне дякую за приділений час і таку увагу до історії!
Я не бачив самого блогу, про який ідеться в коментарях, але скажу так: у вас виходить чудова книга! І критерії відбору за популярністю на конкурсі це лише підтверджують. Вашу історію читають, і, судячи з більшості відгуків, вона справді подобається людям. Тож менше звертайте уваги на агресивну критику та продовжуйте творити. У вас правда все чудово виходить! Натхнення Вам, успіху в творчості та якомога більше позитивних емоцій у житті!❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Щиро дякую вам за такі теплі слова й неймовірну підтримку! ❤️ Ваші слова — найкраще натхнення і найкраще підтвердження того, що я пишу не марно. Дуже ціную вашу увагу та добрі побажання! Обіцяю і далі викладатись на всі сто для таких уважних читачів. Натхнення і вам!
Я спробував почитати, щоб розуміти причину сварки, але, але... Ви серйозно влаштували весь учорашній цирк через книжку, де кожен рядок написав штучний інтелект? Ви це зараз серйозно? Та це вам із тим критиком ще пощастило, на його місці я б розніс цю «творчість» набагато гірше.
Пацюк Червоній, Дякую вам за підтримку!)
Вітаю! Щось Ви десь зникли. Чи все гаразд?
Ромул Шерідан, Вітаю! Ой, дякую величезне за турботу і за те, що помітили відсутність! Зникла не за своєю волею — отримала дозу заслуженої «виховної» тиші від платформи) Але я вже на зв'язку, повна сил і дуже рада повертатися до роботи.
5. Інтригуюче! Крамниця викликає важке і містичне враження, і відповіді власника тільки посилюють саспенс.
Вень Чжулун, Дякую! Рада, що атмосфера і саспенс у Форчеллі працюють так, як задумано!
4. Ось і спогад або сон. Атмосфера нагнітається. Схоже, в минулому Софія пережила дуже токсичні стосунки, і це так чи інакше на ній позначилось...
Вень Чжулун, Ви дуже тонко відчуваєте напругу в цій сцені. Минуле Софії справді залишає глибокі сліди, і розплутувати цей клубок доведеться поступово.
3. Цікаво і містично) продовжую шукати раціональні пояснення, але поки що коливаюсь між "це сон", вплив недоброзичливця, гіпноз, дисоціативний розлад...
Вень Чжулун, Ого, скільки цікавих версій! Дуже захопливо спостерігати за вашими роздумами, але попереду ще багато одкровень.
2. Дуже цікаво, що записи у зошиті продовжують з"являтися, але Софія їх не пам"ятає. Можна припустити втому/вигорання настільки сильні, що якісь побутові події випадають з поля зору. Або хтось в дуже близькому оточенні підроблює почерк і сталкерить. Подивимось, що буде далі.
Є невелика нерівність в оповіді: час в абзацах скаче від теперішнього до минулого)
Вень Чжулун, Дякую за розгорнуті припущення! А от щодо часу в абзацах — це не випадкова нерівність, а відлуння її внутрішнього стану: минуле і теперішнє перемішуються в її голові так само хаотично.
1. Початок доволі повільний, розмірений - прийом на любителя, однак з точки зору критика можна зрозуміти, що така довга експозиція підводить до головної теми (розмитості свідомості, стертої межі між реальними спогадами та обманом свідомос ті). Продовжую читати далі.
Вень Чжулун, Дякую за увагу до деталей! Мені хотілося, щоб початок був саме таким — повільним і густим, аби читач міг відчути цей розмитий, втомлений стан разом із Софією, а не просто спостерігати за нею збоку.
Коментар видалено
Почала читати книгу і змогла зупинитися тільки після п'ятої частини! Зазвичай не люблю читати описи чого-небудь, але тут — зовсім інше: вони живі і мають свій "смак", якщо можна так висловитися, через них вдається якісніше пройнятися атмосферою історії. Заінтригував Фабріціо — для мене він постає як уособлення тих таємниць, "внутрішніх демонів", про котрі людина хоче забути. Але в певний момент все приховане виказує себе таємничими рядками на папері... Можливо, з часом, моя думка зміниться, тож додаю до бібліотеки і буду читати. Цікаво!!!
Вікторія Берлі, Щиро дякую вам за такий уважний і глибокий відгук! Мені неймовірно приємно, що описи «запрацювали» для вас і допомогли відчути атмосферу, адже вкладати в них настрій було для мене дуже важливо. А щодо Фабріціо — ви надзвичайно влучно відчули його сутність. Дуже цікаво буде почути ваші враження далі, у міру того як таємниці розкриватимуться. Приємного читання!
Я зрозуміла, в чому проблема — ви занадто стараєтесь. Але не треба намагатися копіювати класиків. Те, що добре працювало ще сто років тому, для сучасного читача вже немає ніякого значення. Шукайте свій стиль. Не треба намагатися бути другим Шарль Перро чи ще кимось.
Це як я нещодавно запитала у одного свого знайомого, чи стали мої тексти кращими. Він так подивився із жалістю: ну, ти не Стівен Кінг…
Я знаю! Ніхто не Стівен Кінг, крім самого Стівена Кінга. Я шукаю себе і вам того ж бажаю. Можливо, що колись в майбутньому будемо ще й в одне видавництво подавати свої рукописи, а чому б і ні?
Коментар видалено
Дуже атмосферний розділ вийшов. Здається, тут ми бачимо внутрішній конфлікт між психотерапевткою і Софією. А вихід з з підземель є своєрідною метафорою спроби взяти, так би мовити, лікаркою Софією пацієнтку Софію на лікування. І мануальні й медикаментозні. Проте, фінальне на клаптику аркуша залишеного в книзі "я тут" — здається насмішливлю відповіддю Софії лікарці від психіки Софії. Але кістка закопана у 89. Можливо Софії треба регресивну терапію?
Ромул Шерідан, ❤️❤️❤️
Дуже гарний смачний початок. Чудовий опис міста.
Анна Лінн, Щиро вам за це дякую❤️❤️❤️
Почала читати. Перше враження: нудно. Я б при редагуванні відрізала все, що було до фрази: рівно о десятій пролунав дзвінок.
Ірина Скрипник, Доброго дня, Ірино. Дякую за вашу думку. Ваші слова надихнули мене на ширші роздуми про авторський стиль, свободу письменника і те, чому книга не повинна подобатися всім. Я вирішила відповісти вам більш розгорнуто у своєму новому блозі.
Запрошую до прочитання:https://booknet.ua/blogs/post/444833
2. Відчуття сюрреалістичного жаху підсилюється з кожним абзацом: програвач, що вмикається сам по собі, запах мандаринів у будинку, де їх давно не було, пара над порожньою каструлею та дзеркало, що показує «когось третього».
Символ мушлі та записка від Фабріціо остаточно ламають звичну реальність Софії. Текст неймовірно поетичний, але водночас лякаючий — межа між спогадами, реальністю та маренням майже зникає. Цікаве продовження!❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Дякую Вам! ❤️ Мені дуже приємно, що Ви звернули увагу саме на ці деталі, адже в «Терапії спогадом» навіть найменші речі можуть виявитися важливими. Особливо рада, що Вам вдалося відчути цю невизначеність між спогадом, реальністю та тим, що Софія бачить і переживає. Дякую, що так уважно читаєте й помічаєте те, що легко пропустити.
Дуже потужна та тонка сцена сесії з Кларою. Момент, коли межа між психотерапевтом і пацієнтом починає розмиватися дуже гарно прописана. З перших сторінок стає зрозуміло, що Софія не просто спостерігач, а сама є частиною цієї темної та заплутаної загадки. Мені сподобався початок.❤️
Віталій Козаченко, щиро щиро дякую Вам за такий уважний відгук! Мені особливо приємно, що Ви помітили цю тонку зміну у взаємодії Софії та Клари й відчули, що за їхньою розмовою стоїть щось більше, ніж звичайна терапевтична сесія. А те, що Ви вже на початку побачили в Софії не лише спостерігачку, а й частину цієї загадки, для мене — окрема радість. Дякую, що так уважно читаєте й ділитеся своїми враженнями. ❤️
Цей герой мені сподобався найбільше.
Золотий Цвіт Папороті - 8
https://booknet.ua/blogs/post/444523
Дякую Вам за чудову історію.
Віталій Козаченко, Дякую Вам! ❤️ Уже біжу читати «Золотий Цвіт Папороті»!
Вітаю! Додав рекомендацію до цього твору. За бажанням можете її ввімкнути. Знаю, що може виглядатиме, наче обмін — нехай)) Та насправді, я планував рекомендувати ще раніше. Але тоді не було можливості. Ви ж знаєте. Щиро рекомендую до читання. Також, чекаю на продовження ✨
Ромул Шерідан, Щиро дякую Вам за рекомендацію! Мені дуже приємно її отримати. Не хвилюйтеся, я все розумію. І зовсім не хочу зводити це до якогось «обміну» — для мене значно важливіше саме те, що Ви прочитали книгу й справді захотіли нею поділитися з іншими читачами. А Ваше «чекаю на продовження» для мене, мабуть, одна з найприємніших речей після завершення розділу. Дякую Вам за підтримку! Рекомендацію вже зробила видимою ❤️❤️❤️
У мене мурашки по шкірі, читати за гарячим чаєм)))
Картава Ната, Ох, тоді, здається, чай Ви обрали абсолютно правильно. Дуже рада, що атмосфера «Терапії спогадом» викликає саме такі відчуття — коли трохи моторошно, але від книги все одно не хочеться відриватися. Дякую Вам за читання й за ці мурашки! ❤️
8. Дуже тонко передана зміна стану Софії — від тривожного аналізу кожного звуку до спокійного прийняття міста й людей. Момент у квартирі Клари, розмова про «організований хаос» і склеєна чашка викликають щиру посмішку. Радий бачити, як межа між ними розчиняється, поступаючись місцем простому людському теплому спілкуванню.❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Дякую Вам! ❤️ Мені дуже приємно, що Ви помітили саме цю зміну в Софії, адже вона для мене не менш важлива, ніж усі загадкові й тривожні події навколо неї. Хотілося, щоб поступово в її історії з’являлося не лише відчуття небезпеки, а й те просте людське тепло, якого їй так бракувало. А «організований хаос» і склеєна чашка, здається, чудово впоралися з цим. ❤️
7. Сильна, емоційно насичена частина, яка тримає в напрузі від першого до останнього слова. Знаєте, найбільше тут сподобався момент у фіналі розділу, де Софія зізнається: «Я перетворила власний біль на історію, яку можна читати, досліджувати й пояснювати, але перестала відчувати її як частину себе». Можливо, і я так роблю, бо це справді допомагає. На деякий час. Тож тут я героїню розумію дуже добре. Гарний розділ. Дякую.
Віталій Козаченко, Дякую Вам за такий особистий відгук. Мені здається, саме тому ця фраза Софії й мала прозвучати саме так: іноді людина справді може навчитися говорити про власний біль, аналізувати його, пояснювати його іншим і навіть перетворювати на історію, але це ще не означає, що вона перестала його відчувати. І Ваше «можливо, і я так роблю» дуже відгукнулося мені, бо Ви побачили в Софії не просто героїню, а живу людину зі своїм способом справлятися з тим, що болить. Дякую Вам за це. ❤️
6. Неймовірно сильна та емоційна глава, де Софія схож нарешті зустрічається не з привидами минулого, а з самою собою. Фраза «Я згадала себе біля тебе» стає напевно поворотним моментом у її внутрішньому зціленні, розбиваючи роки мовчання.
Віталій Козаченко, Дякую Вам за такий теплий відгук! «Я згадала себе біля тебе» для мене справді дуже важлива фраза. Мені дуже приємно, що Ви відчули цей момент саме як внутрішній злам і водночас як початок зцілення. ❤️
5. П’ята частина піднімає психологічну напругу на новий рівень, де занурення Софії у Форчеллу відчувається як подорож крізь саму тканину пам’яті Неаполя. Особливо вражає розгадка сутності її головного тригера — занотований висновок «Фабріціо — не особа. Він — архів» повністю змінює сприйняття всієї таємниці її минулого. Схоже наближається захопливий крок героїні туди, звідки шляху назад уже не буде!
Віталій Козаченко, Дякую Вам! Мені дуже цікаво читати Ваші припущення щодо Фабріціо, особливо тому, що Ви звернули увагу саме на цю фразу. Вона справді багато в чому змінює погляд на те, що відбувається із Софією, але водночас я б не поспішала вважати, що вона вже дала всі відповіді. Мені подобається, що Ви відчуваєте наближення тієї самої точки, після якої для Софії багато чого вже не залишиться таким, як раніше. Дякую, що йдете цією історією разом із нею. ❤️
4. Нарешті розкривається темна та болісна таємниця минулого — спогад про шлюб, що перетворився на «тавро рабства», та перстень, выброшенный у море. Опис психологічного та фізичного насилля написано з неймовірною силою та гіркою правдою.❤️
Віталій Козаченко, Щиро дякую Вам за ці слова. Ця частина була для мене однією з найважчих у написанні, тому особливо цінно, що Ви відчули не лише саму подію, а й ту психологічну вагу, яку вона залишила після себе. Минуле Софії не мало бути просто поясненням її поведінки — воно мало відчуватися як щось, що досі живе в ній, навіть тоді, коли вона переконує себе, що вже давно від нього відійшла. Дякую, що так тонко це прочитали. ❤️
3. Момент, коли простір будинку перетворюється на лабіринт, а кабінет починає відображати кімнату дитинства, відчувається надзвичайно проникливо. Мене дуже вразила метафора «терапевтичної сесії», де сам дім стає лікарем, а Софія — пацієнткою. Можливо, це її єдиний шлях, щоб нарешті розібратися в собі та своєму минулому.
Віталій Козаченко, Дякую Вам за такий глибокий відгук! Мені дуже приємно, що Ви відчули саме цю метафору з будинком, адже він у цій історії для мене ніколи не був просто місцем, де відбуваються події. Він поступово стає частиною внутрішнього світу Софії, повертає її туди, куди вона сама довго не хотіла дивитися. ❤️
Не знаю, але тут бачу підтвердження деяких моїх припущень. Взагалі, хочу відмітити болісну реакцію Софії на зауваження куратора. Ну добре, вона обурилася, але ж не так глибоко. Чи не надто для психіатра? А може якраз в міру для травмованої людини. Підземелля — тут, мені видається, метафора внутрішнього стану душі, так би мовити. Знову голос. Знову запах.А ті написи... "Знайди","винна". Це, напевно пошуки виправдання? Знайти втрачене своє я? Знайти між багатьма справжнє? Заключна думка розділу чітко натякає, що є повне розуміння примарності Фабриціо і тотожність з особистістю Клари.
Ромул Шерідан, Дякую Вам за такий уважний і глибокий розбір розділу. Мені особливо цікаво читати Ваші припущення, тому що Ви помічаєте саме ті деталі, які я навмисне розсипаю між сценами, — реакції Софії, повторювані голос і запах, підземелля, написи та те саме «знайди», яке насправді має значно більше відтінків, ніж може здатися спочатку.
Щодо реакції Софії на зауваження куратора — Ви дуже чітко відчули цю невідповідність між її професійною роллю та тим, що відбувається всередині. Вона справді може знати набагато більше про чужу психіку, ніж про власну, і саме ця суперечність для мене в ній дуже важлива.
А Ваші роздуми про «втрачене я» та пошук справжнього серед багатьох — це вже особливо цікава частина Вашої теорії. Ви дуже близько підбираєтеся до одного із центральних питань історії, хоча я, звісно, не скажу, куди саме веде цей слід. Щодо Фабріціо й Клари — тут Ви змусили мене усміхнутися. Те, що Ви побачили між ними такий зв'язок, надзвичайно цікаво, але чи є він саме таким, яким Вам зараз здається, — залишу поки що без відповіді. Нехай «Терапія спогадом» ще трохи пограється з Вашими припущеннями.
О, а цей розділ з Меретті надзвичайно цікавий. Здається, лікар Бернарді побачив трохи інакше ніж сама Софія. Напевно, його підозри, щодо розладу Софії мають місце бути. Але ж питання, хто такий Меретті — залишається. Те, що пацієнт чоловічої статі був — це точно. Адже куратор його бачив. Та чи це той самий сеньйор, якого бачила й Софія? Здається, ні. Вона бачила власний якийсь образ, через тригер. Можливо, це був голос, що так схожий на Фабріцо. А може це був запах, як той у тій кімнаті в скрині зі статуеткою й касетою. З іншого боку Софія розуміє своє важке становище. А лікар-куратор чітко розмежував власні почуття від лікарської етики.
Ромул Шерідан, Неймовірно приємно читати такі розгорнуті роздуми! Ви абсолютно праві: лікар Бернарді намагається тримати холодний розум, але Софія вже запустила ланцюгову реакцію своїх спогадів. Історія зі скринею, касетою та Фабриціо ще відгукнеться у сюжеті. Хто з них бачить справжнього Меретті, а хто лише фантом — це гра, в якій правила постійно змінюються. Дякую, що ви в цій терапії! Ваша підтримка і такі думки безцінні.
1️⃣ Жанрові кордони та канон. Основний жанр — трилер, жахи як додатковий. Чи є тут містика? Питання залишається відкритим і балансує на тонкій межі, бо у психіатрії подібні явища часто маркують як «магічне мислення» пацієнта, а у нас головна героїня пов'язана з психологією.
2️⃣ Основна ідея твору. Поки що бачу лінію трансформації лікарки, яка, по суті, має всі ознаки пацієнтки. Основна інтрига — ким вона залишиться, пройшовши цей шлях пошуку істини.
3️⃣ Структура та архітектура книги. Розвиток подій тримається на амплітуді внутрішніх роздумів-хвилювань Софії. Спостерігати за цією динамікою зламу надзвичайно цікаво, текст надійно тримає напругу.
4️⃣ Емоції, які викликала книга: цікавість, жалість до Софії.
5️⃣ Архетип персонажа: головна героїня — це класичний ненадійний оповідач, іноді думаю, а чи були справжніми інші персонажі.
6️⃣ Темпоритм та динаміка. Місцями бароковий опис міста, але це доречні метафори стану Софії в моменті.
7️⃣ Мовно-стилістичний інструментарій. Насичений словниковий запас. Легко читається, попри напруженість внутрішніх подій твору. Немає зайвих речень чи зайвих предметів, у всього є свій сенс
Магістр Анімарум, Дякую за коментар ❤️❤️❤️
У якийсь момент я зловила себе на тому, що перестала намагатися визначити, що саме відбувається із Софією. І, здається, для цієї книги це хороший знак. Бо спочатку мозок дуже слухняно шукає пояснення: травма, дисоціація, тригер, помилка пам’яті… Назвав — і ніби стало спокійніше. А текст цього спокою не дає.
Особливо цікаво працюють запах, касета, вага речей у руці, сліди на тілі. Вони ніби відкривають доступ до спогаду, але книга весь час нагадує одну неприємну річ: доступ до пам’яті ще не означає доступ до правди.
І тому Клара мене зараз цікавить навіть не питанням «вона реальна чи ні». Мені цікавіше інше: скільки невизначеності здатен витримати читач, перш ніж сам вигадає для неї зручне пояснення.
Софія ж узагалі опинилася в дуже підступній позиції. Вона професійно знає, як працює психіка, але це знання зовсім не робить її невразливою до власної. Навпаки — іноді людина, яка знає назви механізмів, просто отримує більше способів переконливо пояснити собі те, що відбувається.
Коротше, я вже не вгадую діагноз :) Тепер хочу побачити, у що авторка змусить мене повірити — і коли забере цю версію назад.
Ейларіс Вальєн, ❤️❤️❤️
Зайшла до «Терапії спогадом» через конкурс — і тут справді є за що зачепитися. Найцікавіше для мене навіть не містична складова сама по собі, а те, як ненадійною поступово стає пам’ять: у який момент спогад ще належить людині, а в який уже починає керувати нею? І дуже вдала сама професійна іронія ситуації — людина, яка допомагає іншим працювати зі спогадами, раптом перестає бути певною у власних. Це набагато тривожніше за звичайну «містику за дверима».
Окремо сподобалося, що історія не поспішає одразу пояснювати, де психологія, де травма, а де вже починається щось інше. Саме ця невизначеність і змушує читати далі.
Додала книгу до бібліотеки й залишила лайк ❤️ Буду повертатися до Софії — дуже цікаво, де автор зрештою проведе межу між тим, що вона згадала, і тим, у що повірила. Успіху в «Дуже дивних справах»! ♪
Ейларіс Вальєн, ❤️❤️❤️
Тільки почала читати вашу книгу і одразу потонула в цій атмосфері. Дуже проникливий, прекрасний текст. Дякую за вашу творчість.
Латамі Санті, Щиро вам за це дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати