Дмитро виріс у родині спокійних атеїстів. Бабуся заповіла поховати її під Чайковського — без попів. Він виконав. А через десять років, стоячи перед іконою в Святогірській лаврі, раптом відчув те, чого не шукав. Потім прийшли сни. У першому бабуся просила панахиди. У другому — вже в золотому світлі — обіймала вагітну жінку в своїй старій синій сукні. Через півроку народилася Катерина.
Це історія про те, як любов, пам’ять і невидимі зв’язки продовжують жити, навіть коли ті, хто їх залишив, уже пішли. Іноді — через сни. Іноді — через руки дитини, яка ніколи не бачила бабусі, але раптом тримає між долонями ту саму невидиму теплу кулю.