❤️ Я ніколи не ставила почуття вище обов’язку. Завжди знала, що рука моя обіцяна кронпринцу. А доля – сісти на престол імперії поряд з вінценосним чоловіком.
І не сказати, що мене це бодай трохи засмучувало.
Але один танець. Один погляд в чорні, мов найтемніша безодня, очі. І я… більше собі не належу.
От тільки біда – належу я не своєму нареченому. А тому, кому байдужа.
Що б зробила на моєму місці вихована есса? Стерпіла й забула!
Що зробила я? Звабила. Принизила. І втекла.
Проте, хто сказав, що він мені це спустить?
Отже, все почалося в день, коли його високість кронпринц прибув на свята на честь наших заручин. Коли сонячне світло вривалось в вікно з ароматами солодких апельсинів і свіжої здоби. Хоча… може й значно раніше.
Втім… про все по черзі.