Розділ 1

– Прибули!

Дзвінкий голос Ельзи різонув по й без того натягнутих нервах, пронісся кімнатою і відлунням забринів у грудях.

Серце пропустило удар.

На мить всі завмерли. Затамували подих. І…

Першою з місця підскочила я. Не одразу зауваживши, що моя камеристка так і залишилася стояти зі щіткою для волосся в руках, а зачіска, в котру вона старанно намагалась зібрати моє волосся, – розсипалась.

– Ессо Ріано, – протягнула вона докірливо.

– Потім, – озирнувшись через плече, усміхнулась я доволі молодій ще жінці, і кинулась до вікна, з котрого вже звісилась Ельза, намагаючись розгледіти гостей.

З вікна моєї кімнати, на другому поверсі родового маєтку Лейтар, відкривався неймовірний краєвид на апельсиновий сад. Все ще прекрасний зараз, коли поодинокі дерева позолотила рання осінь. Між зеленим листям виднілись, мов маленькі сонечка, стиглі апельсини. І я щоразу захоплено завмирала від цієї краси.

Втім, не сьогодні.

– Ессо Ріано, естрет Тханар буде розлючена вашою поведінкою, – обережно нагадала мені камеристка.

Але я тільки байдуже відмахнулась від її слів, відшукавши поглядом наших гостей. Не розумію, чому її й досі тримають у маєтку. Адже більшість часу я проводила в академії, розпоряджаючись своїм часом на власний розсуд. Але варто було переступити поріг рідного дому і… і одразу на мої плечі лягало ярмо етикету, гарного тону, виховання, обов’язків юної есси.

– Який же він гарний, – видихнула Ельза. – Ви будете просто неймовірною парою.

І я мазнула поглядом по високій, затягнутій у світлий костюм фігурі кронпринца.

Гарний? О, так! Ваелан ек Етранар, старший син його імператорської величності, кронпринц, світлий маг… Він мав на диво світле для нашої місцевості волосся, яскраво-зелені очі, високі гострі вилиці і чітко окреслені ніжні губи, що вміють так пристрасно цілувати…

Не одне дівоче серце розлетілося на друзки від однієї його усмішки. Не одна придворна дама побувала в його обіймах та його ліжку. Чи зачіпало це мене? Боги, ні! Я чудово розуміла, що вірності в нашому шлюбі від чоловіка чекати не варто. Не буває такого. Кохання – рідко, але може пробитися крізь наст етикету та правил. А от вірність у сім'ях вищої знаті навіть не згадувалася. 

Я це прекрасно знала. Як і те, що шлюб – давно не укладається на небесах, а в кулуарах і кабінетах із магічними заглушками. Тож шлюб із кронпринцем – виключно удача. І я тішилася, що усміхнулася вона саме мені.

Хто б не тішився? 

І ми справді будемо прекрасною парою: темноволоса, чорноока я, Чорний діамант Лейтарів, і світлий – кронпринц. Мов світло і пітьма в найпрекраснішій іпостасі.  

Тож Ельза мала рацію. З цим не посперечаєшся. Я навіть кивнула, погоджуючись зі словами найліпшої подруги. Втім, якби ми були навіть страшніші за гірських гоблінів, це ніяк не змінило б наше майбутнє. Надто сильно наші сімʼї потребували цього союзу. Копальні чорного срібла і влада корони. Всі у виграші. 

Про важливість цього шлюбу я слухала ледь не з народження. Найсильніший світлий маг і спадкоємиця чорного вогню – наші діти стануть силою Імперії, принесуть їй процвітання… 

Але… 

Але мій власний погляд швидко знайшов зовсім іншого гостя. Того, що крокував поряд з моїм майбутнім чоловіком, на півкроку позаду. І мій погляд намертво до нього прилип. 

Груди вмить стиснуло від давно забутого почуття гніву, злості і… захвату. Пальці закололо магією, що неконтрольованим потоком потекла по тілу. 

Райтар Аттахар. Найкращий друг мого майбутнього чоловіка. Найсильніший темний маг Імперії. І… і той, кого я терпіти не можу! 

О, як же я ненавиджу цього самозакоханого, впевненого у власній першості, черствого бовдура! 

З того самого дня, як побачила вперше.

І зараз я не могла себе змусити відвернутись, не дивитись, як він впевненою, трохи різкою ходою крокує слідом за Ваеланом, як ледь помітно усміхається присутнім. З прикрістю слід відзначити, що служба на кордоні аж ніяк не погіршила його фізичної форми. А зшитий по фігурі військовий мундир лише підкреслював і добре розвинену мускулатуру, і широкі плечі, і вузькі стегна. 

І це бачила не лише я. Сліпою треба бути, аби не відзначити, з яким вогнем в очах за ним спостерігали наші служниці, завмерши біля столика з напоями в літній альтанці. 

– О, – протягнула Ельза. – Принц, звісно, завжди тобі належав. А от… Я із задоволенням погоджуся на шлюб із птахом значно нижчого польоту. Наприклад... Ти помічала, як змінився Аттахар? Як гадаєш, ми будемо гарною парою? 

І в мене наче вогонь спалахнув у грудях у відповідь на ці слова. Прокотився лавою по жилах. Повітря вмить стало таким густим, що його можна було різати на шари. 

Моя сила. Мій вогонь. Він прокотився під шкірою, торкнувся кінчиків пальців. 

Інші, мабуть, нічого б і не помітили, але я не відривала погляду від Райтара, який саме взяв один із келихів, запропонованих служницями, і... 

Настоянка на апельсинових квітах спалахнула в одну мить, зайнявшись синім полум’ям просто перед обличчям темного мага. І тут же згасла.