Розділ 2

До новоприбулих гостей спускалася вже не розпатлана, нестримана дівчина сімнадцяти років, а есса зі стародавнього, шанованого роду. 

Осінні сутінки вступали в свої права рано. І у вітальні родового маєтку Лейтарів спалахувало все більше і більше світильників, наповнюючи приміщення теплим світлом і затишком. Повітря наповнював неповторний пряний аромат апельсинової настоянки – траорі, осінніх квітів і кориці. Аромати дому. Аромати затишку. Спокою.

Ніжна мелодія розносилась маєтком. Флейтистка ніби намагалась торкнутись нею кожної душі. І їй це вдавалось. Ніби цією мелодією вона розповідала щемливу історію, яка просто не могла лишати байдужим. Свою історію. Про дівчину, що кинула все, аби піти в слід за коханим. Про правила і норми, котрі ніколи не дозволять їм бути разом. Про кохання, якому ніколи не стати щасливою історією. З тих, що розповідають з мрійливим придиханням чи описують в романах.

Ну, а якщо відверто і не настільки підвищено і романтично, то флейтистка потрапила на очі моєму брату Тейру, – тому, що другий по старшості. Ну, чи він їй.

Не надто обтяжений обовʼязками, адже першим нащадком він не був і не засмучувався з цього приводу, всю свою енергію мій, до речі найулюбленіший брат витрачав на магію, бої і… жінок. І в силу того, що вдався він не лише гарний, але й веселий і балакучий, проблем з останнім він не мав. Більш того, жінки самі летіли в його обійми.

От і Ніарі… Ну, мені було її навіть шкода. Піддавшись пориву і керуючись почуттями, вона рушила в слід за тим, кому віддала своє серце через всю імперію. Ну, і одного дня опинилась у нас на порозі, аби попроситись прислугою в маєток.

Їй просто пощастило, що її не виставила одразу естрет Тханар. А прохання почула моя люба і дуже добросердечна нянечка. Вислухала її історію. Ну, і просто пожаліла її.

Так у мене зʼявилась камеристка, котра неймовірно грала на флейті, але жахливо прислуговувала ессі. А Тейр… а Тейру довелось вислухати про себе ну дуже багато цікавого. Що виказала йому моя люба нянечка на правах тієї, що “колінця вам мазала, коли ви падали і вуха накручувала, коли з кухні тягали булки”.

Загалом, Тейр усвідомив, зрозумів і пообіцяв зробити все від себе залежне, аби дівчина була щасливою. На що нянечка роздратовано буркнула, що щасливою він її вже й так робив так старанно, що вона за ним аж сюди тепер прибігла. І попросила просто не псувати дівчині життя.

Так до чого цей ліричний відступ? До того, що коханок у братів було достатньо. І ніхто їх не осудить. Магам вогню, як чоловікам, так і жінкам, багато чого прощається. Дошлюбні звʼязки? Вищий світ дружно заплющить очі навіть на бастардів. Бо всі чудово розуміють, як складно приборкати вогонь. А якщо він ще й палає у юному, повному сил і кохання тілі…

Про це я, щоправда, дізналась вже в академії в рамках лекцій з приборкання магії стихій.

Дошлюбний звʼязок не пробачили б може мені. Враховуючи за кого саме я була зговорена. Втім… Враховуючи вигоди обох сторін, не берусь стверджувати. Ймовірно саме тому його високість так часто відвідував свою майбутню дружину. Аби приручити і закохати.

Я приручилась, звісно. Куди тут подінешся? А от чи закохалась?

Зізнатись, мені було куди цікавіше разом з принцом пробиратись на руїни старого замку Стерхас, аніж… цілуватись з ним. Не скажу, що це так вже й неприємно. Але… й особливого захвату, про який з блиском в очах розповідали подруги в академії, чи та ж Еліз, не відчувала.

Мелодія стала надривно високою, забриніла так, що вибивала сльозу.

На мить я заслухалася, зупинившись на верхній сходинці сходів, що вели прямо у вітальню. 

Серце стислося. Але я одразу ж придушила це недоречне почуття, якому особисто в мене пояснень не було. А отже, й місця.

Навіть попри те, що долоні пекли від опіків, а в роті було гірко від настоянки естра Еткіна, я знову привітно посміхнулася і продовжила спуск. 

Високо піднята голова, велична пряма постава, упевнений погляд і стриманість у всьому – від легкої усмішки до найменших емоцій, які могли б промайнути на моєму обличчі. 

О, мною могли б пишатися всі мої гувернантки й наставниці на чолі з естрет Тханар. Не дарма були витрачені роки на огранку Чорного діаманта. Але в цю мить захоплення й гордість палали в очах батька, братів, навіть принца. 

Я була настільки прекрасна, що сама собою захоплювалася. 

І все ж довелося докласти немалих зусиль, щоб не подивитися на Аттахара. Боюся, що не настільки я заспокоїлася, аби не спасувати перед найголовнішим випробуванням моєї витримки. 

Для зустрічі гостей я обрала одну зі своїх найкращих суконь. Черкейський шовк рубінового кольору струменів уздовж тіла до самих п’ят, ніжно огортаючи ноги з кожним кроком. Вишиті верентійськими майстринями птахи, здавалося, ось-ось змахнуть крилами й злетять із тонкої тканини в небо. І краєм ока я бачила, з яким захопленням присутні стежать за кожним моїм рухом. 

Втім, сама ж дивилася скромно собі під ноги. 

Моя свита, що складалася з вірної подруги Ельзи і дуже невірної шпигунки Мерени, котру до мене приставила естрет Тханар у марній надії контролювати невгамовну доньку свого роботодавця. У естрет, звісно ж, нічого не вийшло. А Мерену я… терпіла на от таких заходах. І ані миті більше.