— Фібриляція! Заряд двісті! Розряд! — різкий голос реаніматолога розірвав пищання моніторів, наче сирена повітряної тривоги посеред ночі.— Є синусовий. Тиск сімдесят на сорок, падає, як рівень води в Дніпрі!— Ставте центральний катетер. Швидше! Тут сорок відсотків опіків, обличчя взагалі «в мінус». І струс важкий — приклало її знатно, наче вибуховою хвилею від КАБу. Тканини сипляться прямо на очах.Світ повертався повільно, крізь суцільну гнітючу темряву та розпечене залізо болю. Ліля спробувала поворухнутися, але кожна клітина тіла спалахнула так, ніби по ній знову пройшовся вогняний шквал. Обличчя здавалося чужим, стягнутим і заліпленим товстим шаром бинтів — відчувалося як випалена, розтріскана від спеки запорізька земля у серпні. У голові нестерпно, важко гупало, наче десь зовсім поруч,