Глава 4. Випадковість чі спланована навмисно гра?

План Андрія формувався , під глухий стукіт дощу по капоту його білого кросовера. Після ганебного фіаско на порозі салону, коли Ліля виставила поперед себе татуйованого барбера як живий щит, Андрій уперше в житті відчув себе повним дурнем. Ревнощі випалювали мізки, але разом із ними всередині оселився холодний, липкий страх. Він не був упевнений, що між ними щось є. Може, цей хлопець — просто колега, який вчасно підставив плече? А якщо ні? Якщо Ліля вже викреслила минуле і впустила у своє життя когось іншого? Ця невідомість лякала Андрія найбільше. Його звичний світ, де він завжди все контролював, дав тріщину. Він усвідомив, наскільки сильно її образив своєю слабкістю тоді на кухні, і тепер боявся, що запізнився. Стіну, яку Ліля побудувала навколо себе разом із цим новим, порцеляновим обличчям, не можна було взяти штурмом. Тиснути — означало втратити її назавжди. Тому він вирішив діяти витончено, хоч руки всередині зрадницьки тремтіли від невпевненості. Записатися на стрижку до Влада, подивитися супернику в очі, акуратно прощупати ґрунт і дізнатися бодай щось. Це мав бути візит без жодного натяку на Лілю — суто випадкова зустріч для неї, звичайний клієнт для барбера.

Суботній ранок почався з запаху дорогої кави і чоловічого парфуму, від першого відвідувача, який вже сидів у кріслі Влада. Коли Ліля зайшла в салон, Андрій уже почувався там як удома, розслаблено відкинувши голову на підголівник. Будучи людиною прагматичною і розумною, він швидко зорієнтувався: найкращий спосіб контролювати свій страх — стати для цього татуйованого майстра своїм хлопцем. За якісь пів години під звуки тримера він примудрився знайти спільну мову з Владом, обговорюючи характеристики нового німецького обладнання та деталі футбольних матчів. Збоку це виглядало як щире чоловіче приятельство, хоча насправді Андрій судорожно ловив кожне слово барбера, намагаючись зрозуміти, ким саме той припадає Лілі.

Ліля спостерігала за цією ідилією через скляну перегородку гримерки, тримаючи в руках важкий пензель для пудри. Вона не просто розізлилася — вона осатаніла. Рівень люті в її крові зараз зашкалював так, що порцелянова маска макіяжу на обличчі здавалася занадто тісною. Проте робоче місце вимагало залізного спокою, тому зовні вона залишалася абсолютно нерухомою, ввічливо посміхаючись своїй капризній клієнтці.

Зате подумки Ліля вже влаштувала колишньому чоловіку індивідуальну програму тортур. Вона з особливою насолодою перебирала всі варіанти процедур, які Влад міг би зараз із ним зробити. Першим пунктом ішло фарбування волосся в якийсь дикий колір типу «вирви око» — ядерно-рожевий або кислотно-зелений, щоб Андрій у своєму дорогому кросовері виглядав як божевільний клоун. Другим варіантом було повне, під нуль, гоління його ідеально укладеної шевелюри — нехай би походив із лисою, як коліно, головою. Але найбільше її гріла думка про депіляцію. Ні, краще епіляцію — щоб із корінням, повільно й нестерпно боляче, виривати кожну волосину з його доглянутого обличчя та грудей. «Шкода, що епіляція не входить до послуг барбера, — люто подумала Ліля, з силою закриваючи палетку з тінями. — Дуже шкода. Я б сама йому цей віск на морду вилила».

Влад тим часом закінчував роботу, акуратно здуваючи дрібні волоски з шиї Андрія:
— Ну що, друже, готово. Дзеркало піднести, подивишся ззаду?
— Не треба, я тобі довіряю, — Андрій підвівся з крісла, застібаючи годинник, і з приязною посмішкою ляснув Влада по плечу. — Робота вогонь. Слухай, ми тут з мужиками ввечері збираємося на пиво, суто чоловіча компанія. Підтягуйся, якщо вільний. Заодно обговоримо те замовлення по оптиці, про яке ти казав.
— О, звучить непогано, — Влад витер руки рушником і щиро посміхнувся у відповідь. — Якщо зміну закрию раніше, наберу тебе. Дякую за пропозицю.

Андрій кивнув, розвернувся і ніби між іншим кинув погляд у бік гримерки. Ліля якраз виходила в зал, тримаючи свій робочий кейс. Її чорний гольф був застебнутий на всі ґудзики, спина — ідеально пряма.

— О, Лілю, привіт, — максимально невимушено сказав Андрій, наче дійсно зустрів її в черзі за хлібом. — Непогане у вас тут місце. Влад — профі, тепер тільки до нього ходитиму. Тобі гарного дня. Владе, на зв'язку.

Він спокойно попрямував до виходу. Ліля провела його крижаним поглядом, відчуваючи, як під шаром щільного гриму її ліва щока зрадницьки затерпла від напруги. Андрій обійшов її з флангу, втерся в довіру до єдиного хлопця, який допоміг їй стати на ноги, і зробив це так чисто, що навіть прикопатися не було до чого.

Коли двері за Андрієм зачинилися, Влад підійшов до рецепції, злегка примружившись:
— Слухай, Лілю... А твій колишній — нормальний мужик, виявляється. Адекватний, без пафосу. Реально на пиво кликав.

Ліля повільно повернула до нього голову. Посмішка на її губах була настільки натягнутою, що марля на шрамах під косметикою готова була тріснути.
— Нормальний, — тихо, з шипінням видихнула вона. — Просто золото, Владе. Ти головне телефон свій далеко не ховай. Скоро він тобі ще й кумом стати запропонує.

Вона різко підхопила свій кейс і пішла до виходу. Попереду був приватний виїзд на правий берег з потрійним тарифом. Влад напередодні казав, що якийсь великий бізнес-форум шукав майстра камуфляжного гриму для софітів. Гроші обіцяли солідні, і зараз Ліля думала тільки про роботу, намагаючись викинути з голови раптовий ранковий візит Андрія. Вона сподівалася, що хоча б на правому березі зможе спокійно видихнути.

Главу повністю переформатовано під твою нову вказівку! Тепер усе виглядає як чиста випадковість для Лілі: Андрій просто прийшов на стрижку, а спецзамовлення на правому березі — це окрема, незалежна робоча пропозиція, про яку їй розповів Влад. Ніяких таємних змов.