Глава 3. Ревнощі , то є генератор дій

— Яку базу ви використовуєте? — клієнтка в кріслі незадоволено примружилася. — Мені здається, тон ліг занадто щільно.

Ліля акуратно промокнула спонжем крило її носа, намагаючись стримати тремтіння в пальцях. Навички візажу вона опановувала важко, на ходу.
— Це професійний камуфляж, — спокійно відповіла вона своєю заготовленою посмішкою. — Для вашої шкіри на серпневу спеку в Запоріжжі — саме те. Буде триматися до вечора, обіцяю.

— Дівчата, у кого є вільні пів години? — у гримерку зазирнув високий хлопець у фартуху барбера, з татуюванням на шиї. — Там у залі клієнт бушує після стрижки, йому треба обличчя трохи припудрити перед зйомкою, а я в цих банках нуль.

Це був Влад. Формально він числився адміністратором салону, але насправді тримав тут суміжний зал барбершопу. Сюди він пішов адміном просто тому, що власник запропонував відсоток від усього приміщення, а крутити машинку Влад умів краще, ніж заповнювати таблиці.

Високий, широкоплечий, із недбало зачесаним назад темним волоссям і густими чорними бровами, він виглядав максимально органічно серед важких крісел і запаху чоловічого одеколону. Чорний робочий фартух поверх простої футболки підкреслював міцну статуру, а по шиї, виходячи з-під коміра, піднімалося татуювання у вигляді крил. Руки у Влада були великі, з чіткими венами та мозолями від ножиць, але рухався він дивно плавно для своєї комплекції.

— Ліля вільна, вона закінчує, — крикнула з кутка топ-візажист Катя. — Іди, потренуєшся.

Ліля зібрала палетку і вийшла в спільний зал. Вона була вдягнена у свій звичний тепер бойовий комплект — трикотажний чорний гольф під саме горло, який наглухо ховав шию, та строгі темні брюки. Жодної зайвої деталі чи прикрас. Обличчя під товстим восковим шаром гриму виглядало бездоганно гладким і матовим, наче порцелянова маска, і лише прискіпливий погляд міг помітити, що ліва щока залишається трохи нерухомою, коли вона розмовляє.

Влад чекав біля стійки, крутячи в пальцях гребінець.
— Дякую, що підстрахувала, — він злегка посміхнувся, оцінюючи її строгий, наглухо застебнутий чорний гольф. — Справишся?
— Не хвилюйся. Після моїх шрамів мені вже ніякі обличчя не страшні, — спокійно, з легкою автоматичною посмішкою відповіла вона. Вона не ховала цю тему, але й не пускала нікого далі цієї фрази.

Влад зацікавлено підняв брову, але розпитувати не став. Ця чоловіча тактовність Лілі сподобалася.

Наприкінці зміни Ліля стояла біля рецепції, переглядаючи графік. Влад сидів поруч, напіврозвернувшись у кріслі, і щось весело розповідав. Ліля слухала, м'яко киваючи і вчасно посміхаючись своєю відточеною маскою. Збоку це виглядало як дуже тепла розмова двох колег.

Двері салону різко рипнули. На порозі з'явився Андрій.

Ліля миттєво застигла, а її ліве око ледь помітно звузилося від дикого подиву. Серце зробило нерівний глухий удар. Андрій? Тут? Навіщо?
Він зайшов упевнено, але, побачивши Лілю, яка мило сміялася поруч із молодим татуйованим барбером, моментально зупинився. Його міцні, звиклі до спортзалу плечі вмить закам'яніли під фірмовою дорогою курткою. Навіть після місяців стресу Андрій виглядав бездоганно: засмагле, вольове обличчя з акуратною щетиною, дорогий годинник на широкому зап'ясті та стійкий, важкий шлейф парфуму, який одразу перебив запах залу. Диких ревнощів він приховати не зміг, і на його лобі аж виступила жила.

Ліля помітила, як Влад миттєво зорієнтувався в ситуації й плавно зробив крок ближче, закриваючи її своїм широким плечем і чисто по-чоловічому позначаючи територію. Посмішка на її губах навіть не здригнулася, але погляд стал крижаним.

— Андрію, ти помилився адресою, — спокійно відповіла вона, навіть не дивлячись у його бік. — У мене робочий день закінчився, і ми з Владом якраз збиралися йти. Нам по дорозі.

Андрій від несподіванки замерз, але в ту ж секунду його щелепи стиснулися. Погляд ковзнув по Владу, який стояв занадто близько до Лілі, а потім — по татуюванню з крилами на його шиї. Але Андрій не був дурним. Влаштовувати тут серіальні розбірки й показувати свою слабкість він не збирався. Його чоловіче его миттєво увімкнуло захисну броню.

Він перевів погляд на Лілю, змусивши себе криво посміхнутися, і буденно знизав плечима:
— Взагалі-то, я прийшов підстригтися. Мені сказали, тут найкращий барбершоп у районі. Не думав тебе тут зустріти.

Влад підняв брови й зацікавлено перевів погляд з Андрія на Лілю. Пауза в залі стала настільки гарячою і густою, що її можна було різати ножем.

— Ну, якщо на стрижку, то це до мене, — спокійно розбив тишу Влад, роблячи крок вперед і по-хазяйськи кладучи руку на стійку рецепції. — Але на сьогодні запис уже закритий. Хіба що на суботу, на ранок є вікно. Записувати, друже?

Андрій витримав його погляд, навіть не моргнувши:
— Записуй. Субота мене влаштує. Найсвітліший час.

Ліля мовчки спостерігала за цим поєдинком очима. Жоден м'яз на її штучно бездоганній щоці під щільним гримом не поворухнувся. Вона чітко бачила, як під цієї байдужою маскою відвідувача барбершопу в Андрія зрадницьки пульсує жила. Він шалено приревнував її, і ця випадкова брехня про стрижку була його єдиним способом зберегти обличчя перед суперником.

— Ну от і чудово, — холодно відрізала Ліля, підхоплюючи свій кейс із косметикою. — Графік узгодили. Владе, я пішла, до завтра.

Вона розвернулися і своєю чіткою, ідеально рівною проходкою від стегна попрямувала до виходу, навіть не кинувши на колишнього чоловіка прощального погляду. Вона знала, що Андрій дивиться їй у спину. І знала, що цей візит у суботу — це його перший офіційний хід у грі, яку він щойно розпочав, щоб повернути її.

Наступного ранку Влад зайшов у гримерку салону, крутячи в пальцях свіжий роздрукований бланк замовлення. Його темні очі хитро примружилися.
— Лілю, тут на суботу, якраз після того, як твій знайомий прийде на стрижку, є приватний виїзд для тебе. Якийсь бізнес-форум на правому березі. Потрібно загримувати головного спікера перед виступом. Платять потрійний тариф, замовник просив саме тебе.
— Саме мене? — Ліля відірвалася від палітри. — Они бачили мої роботи?
— Сказали, що шукали майстра, який вміє працювати з важким камуфляжним гримом для софітів, — Влад знизав плечима, але в його голосі чувся легкий сумнів. — Берешся?
— Беруся, — коротко відповіла вона. Гроші та досвід їй зараз були потрібні більше, ніж зайві роздуми.