Вона давно навчилася жити так, щоб ніхто не міг підійти надто близько.

Леся працює в маленькій книгарні, живе тихо й майже непомітно. Вона не шукає кохання, не чекає на когось особливого і точно не хоче повертатися туди, де колись було боляче.

А потім щосуботи до книгарні починає приходити Максим

Він завжди купує одну й ту саму книгу. Хоча Леся знає — він уже давно її прочитав.

Спочатку між ними лише погляди й короткі фрази. Потім — кава, випадкові зустрічі та мовчання, яке чомусь стає затишним.

Але чим ближче Леся підпускає його до себе, тим сильніше відчуває: Максим знає про її біль більше, ніж мав би.

І, можливо, їхня зустріч зовсім не була випадковою.

Бо іноді чужа ніжність приходить саме тоді, коли ти найбільше боїшся її потребувати.