Десять років тому тут закінчилася війна — не перемогою чи поразкою, а тим, що воювати стало нічим і нема чого. Міст на материк лежить на дні, перешийок замінований на десятиліття, земля значиться на картах двох держав, але не підкоряється жодній.
    Цю землю море і міни відрізали від світу так само надійно, як відрізають острови — тільки замість цивілізації тут іржава техніка та виноградники, здичавілі до лісу.
    Тут залишилися ті, кому нікуди йти, і ті, хто зрозумів: земля без держави — рідкісний ресурс. Мародери й контрабандисти, які знають мінні стежки, як лоцмани знають фарватер, — і їхні діти, для яких довоєнне життя не спогад, а міф.
    Цей роман не про те, чия це земля, а про те, як живуть люди, коли держава одного разу зникає.