Жовте небо

Вона сідає, піднімає поділ плаття й упирається колінами в пластикову панель балкону. Гарячу – я вже перевіряв. І я перестаю існувати, я зникаю... я на мізерні часточки розлітаюсь у повітрі казки жовтого неба та червоної трави.

Я знов стою за її спиною, не дихаючи й не рухаючись,  завмерши, спостерігаю, як дивовижно і гарно працюють мускули на її лопатках, як зрідка нервово запускає вона пальці у копну чорного волосся, а з-під кисті неквапливо оживає чарівний світ.

Наш дивний світ один на двох. Мені цікаво, яким він стане врешті решт.