Острів Повелья сховано в тумані, який ніколи не сходить — офіційно карантинний лазарет для тих, чий розум не витримав зустрічі з Ефіром. Доглядач Раньєрі Скарпа веде щоденник свого чергування вже третій рік.
Коли на острів привозять нову пацієнтку, яка не марить, а натомість знає про Раньєрі те, чого знати не може, — звичний розпорядок починає тріщати. Двері з'являються там, де їх не мало бути. Учорашній день повторюється слово в слово. А журнал попередника, який «просто поїхав» три роки тому, раптом продовжує писати сам себе.
Психологічний горор у світі Темного Ренесансу — про острови, які не відпускають, і межу між тим, хто доглядає, і тим, за ким доглядають.