У тіні мальв

Amara

12.07.2023, 23:14:11

Привіт.
Ваш твір мене дуже вразив. А ще довів до сліз.
Звичайно перше це тема війни, як вона розділяє сім'ї, як заставляє чекати, мучитися, примушує
дітей занадто скоро дорослішати. Зараз для більшості з нас це надто болісно. Але такі твори потрібні, щоб донести правду до тих, хто досі не розуміє, а також залишити пам'ять для нащадків.
По-друге, це тема смерті близьких людей. Коли ти втрачаєш людину, яка для тебе дуже цінна, яку ти бачив кожен день, розмовляв, а тут її не стає — то світ перевертається. Можна жити роками, а все одно ніяк не звикнути до думки, що цієї людини немає. Думаю, це і було страхом для старших. Бо коли дитина лиш тягнеться до можливості ще раз побути з близькими, сприймаючи це в позитивному ключі, то старша людина розуміє, що коханих не вернути і кожна така зустріч нестиме тільки біль.
Третє, це містицизм, який вами описаний. Думаю його реалізовували віра в чудеса, надія зустрітись з рідними та любов до них.
Та четверте, це те, як неймовірно ви подали красу мальв, їх важливу місію (це відчувалось ще до самої пригоди у тому, як батько у листі бажав привезти ще їх зерен)
Ви чудово пишете, історія неймовірна, тому натхнення вам та вдячних читачів ;)

Тетяна Гищак

10.04.2023, 19:40:45

Вітаю з марафону!
Історія чуйна, але не все зрозуміло з ідеєю. В пошуках ідеї твору стою на роздоріжжі. Оповідання розраховано на дітей, судячи з позначки “підліткова проза” Тож в ньому, на мою думку, не повинно бути неоднозначності. Ніби-то автор хоче показати, що привиди не від Диявола, але... Бог такого не робить. Як на мене, дорослі праві — не можна, щоб діти бігали у мальви різати себе до крові, щоб бачитись з батьками. Дитяча психіка такого не витримає. Коли помирають батьки, дитина не повинна залишатися на самоті зі своїм горем, а знайти підтримку у старших і жити далі. Якби така ідея прозвучала, я поставила б вподобайку.
А вийшло — давайте пожаліємо діток і поплачемо, бо війна забирає батьків у дітей і робить їх несчасними. Така собі ідея.
Різануло слово “футболка”. На початку білі хати з солом’яними дахами, хлопчик 6 років, що вміє писати тільки букву А, паперові листи. Склалося враження, що це часи минулого століття і відповідно друга світова війна. Але футболка одразу заводить читача у теперішні події.

Ньюбі Райтер

10.04.2023, 10:21:52

Таке коротке оповідання, а сповнене непідробними емоціями. Плакала майже весь час. З якою ніжністю описані персонажі. Як же хочеться їм допомогти, пояснити іншим, що це - втрачати рідних і як це бачити їх ще раз, бути з ними. Читається на одному диханні. Мені завжди імпонував Ваш стиль написання. Мелодійний, художній, простий і зрозумілий кожному. Оповідання - шикарний, як на мене, жанр, в якому поєднується сюжет, емоції та переживання і все це на декількох десятках сторінок.
Бажаю Вам подальших творчих успіхів та продуктивної Музи.

Мару Мар

07.04.2023, 11:01:25

З новинкою!

Аліна Скінтей

05.04.2023, 16:40:11

З новинкою!

Валя Головатюк

05.04.2023, 16:33:47

Вітаю з новинкою. Успіху книзі, а вам натхнення. Мирного неба над головою

Лара Роса

05.04.2023, 16:28:18

Вітаю з новинкою! Успіху книзі й натхнення Вам!