3

– Ганно! Ганно! Горять, вони горять, чуєш?! – Андрійко трусив дівчину за плечі й відчайдушно намагався не плакати.
Сестра сонно протерла очі й пробурмотіла:
– Андрійко, ти про що?
– Мальви горять! – він бігав по хаті й збирав пусті відра, поки Ганна здивовано за ним спостерігала.
Через кілька секунд дівчина, нарешті, остаточно прокинулась й одразу ж вскочила з ліжка.
– Бери відра! – крикнув на останок Андрійко й побіг надвір, де знаходилась криниця.
Ганна озирнулась в пошуках бабусі, але її улюблене крісло, на якому та обожнювала сидіти, було порожнім. Дівчина взяла два відра й вибігла вслід за братом. Хлопчик бігав туди й назад, намагаючись загасити гаряче полум’я, що повністю знищило мальви й вже перекинулось на яблуню й вишню, які росли поряд. Ганна заклякла – вогонь заворожував й лякав водночас. Його жовті руки обіймали дерева й ті починали диміти та тріщати. Зовсім випадково її погляд натрапив на сусідню хатину, звідки за пожежею спостерігала сусідка Наталка поряд з Ганниною бабусею. Онука, все зрозумівши, кинулась до них. Андрійко, втративши надію загасити полум’я, пішов слідом.
– Як ви могли! – ще на півдорозі кричала Ганна. – Ба, як ви могли?
Дівчина бігла й сльози заважали їй роздивитися обличчя бабусі. Наталка стала перед старою, щоб мала її ненароком не збила.
– Чого тобі, дитино?
– Я тобі довірилась! – кричала Ганна, не помічаючи перед собою сусідку. Вона не могла уявити, що бабуся була на таке здатна.
– Ти їм розповіла? – Андрійко дуже швидко про все здогадався й сів на траву, опустивши голову. – Ти ж обіцяла, що це буде нашою таємницею. Я ж казав, що дорослі ніколи не зрозуміють, Ганно, – він подивився дівчині у вічі. – Дорослі винищують усе, що не можуть пояснити. Усе, що здається їм дивним!
– Мертві не приходять ні до кого, любий, – бабуся поклала руку на плече сусідки й зробила кілька кроків вперед. – З вами грався біс. І дякувати Богові, що тільки грався. Хтозна, що він міг зробити з вами.
– Неправда! – Ганна захлиналась сльозами, – Це була мама! Наша мама! Це справді була вона! Чому ви не вірите нам?
– Розмову закінчено, діти. Додому йдіть. За дерева не переживайте – Наталчин син допоможе загасити, – тон бабусі підказував, що далі сперечатися не варто.
Бабуся Іванна, що втратила зір ще років двадцять назад, навчилася бачити людей і без нього. Вона без проблем впізнала витівки біса, тож з самого ранку пішла до сусідки й все їй розповіла. Якщо справа саме у мальвах, то доведеться у всьому селі їх спалити й викопати. Діти, звичайно ж, ображаються, але вона якось переживе. Бути дорослим – це, перш за все, вибирати. Треба кожного разу обирати: чи зробити правильно, чи так, щоб нікого не образити.

Брат із сестрою сиділи на улюбленій колоді й споглядали за тим, як Іван, двадцятирічний син сусідки, поливає водою останні шматки трави, що тліла. Ганна більше не плакала – закінчилися сили. Андрійко ще тихо хлюпав носом, корячи себе за те, що він взагалі вирішив розповісти комусь про маму. Нехай навіть і власній сестрі. Не треба ніколи забувати, що дівчатка язика за зубами не тримають!
– Гей! – Іван вмостився поряд, витираючи спітнілий лоб сорочкою. – То до вас і правда біс приходив?
– Відчепись, добре? – втомлено відповів Андрійко. 
Іван насупив темні брови й виглядав аж надто дорослим. Його сірі очі дивилися на дітей серйозно та дещо з докором.
– Я ж не просто так питаю. Мені справді цікаво… Якщо то дійсно мама ваша була, то як ви її покликали?
– А тобі що? – поцікавилась Ганна. Ще кілька днів тому вона б раділа розмові з таким гарним й дорослим Іванком, але зараз вона була надто розбита.
– Я хочу з братом побачитися, – пошепки відповів Іван. – Ти мала ще була, тож не пам’ятаєш його. А тебе, Андрій, взагалі ще на світі не було. Брата вбили за те, що на чужу дівчину око поклав. 
– Для цього мальви потрібні та…
– Ганно! – молодший брат затулив сестрі рота брудною рукою. – Досить усе всім розповідати! Ти бачиш, що стається, коли забагато говориш?
Іван нахилився якомога ближче до дітей і прошепотів:
– Я знаю, в кого ще мальви ростуть. Покажу вам, якщо з собою візьмете й розкажете, як померлого побачити.
Андрійко та Ганна, відійшовши у сторону та обговоривши все, дійшли згоди. Через годину діти вже бігли на околицю села, ховаючись від сусідських очей.