1 829
“Невипадкові зустрічі”
Анотація до книги "Поки місто горить"
Переді мною стояло чітке завдання: написати статтю про те, чи можливо знайти кохання всього життя, познайомившись з ним у барі.
Я обрала найгучніше місце столиці.. Бар, де вранці подають ідеальну каву, а ввечері — міцні напої й чужі секрети. Я приходила туди щодня. Спостерігала. Знайомилась. Розчаровувалась. Робила нотатки. Поки не з’явився він…
Загадковий чоловік із холодними очима і надто впевненим голосом. Бармен, якого я чомусь ніколи не помічала. Він запропонував допомогти мені з матеріалом. Навчить мене розбиратися в чоловіках. Пояснить правила цієї гри… і я погодилась.
Бо, мабуть, так — у барі справді можна знайти своє кохання. Особливо, якщо воно стоїть по інший бік стійки… та... приховує значно більше, аніж просто своє ім'я...
Я обрала найгучніше місце столиці.. Бар, де вранці подають ідеальну каву, а ввечері — міцні напої й чужі секрети. Я приходила туди щодня. Спостерігала. Знайомилась. Розчаровувалась. Робила нотатки. Поки не з’явився він…
Загадковий чоловік із холодними очима і надто впевненим голосом. Бармен, якого я чомусь ніколи не помічала. Він запропонував допомогти мені з матеріалом. Навчить мене розбиратися в чоловіках. Пояснить правила цієї гри… і я погодилась.
Бо, мабуть, так — у барі справді можна знайти своє кохання. Особливо, якщо воно стоїть по інший бік стійки… та... приховує значно більше, аніж просто своє ім'я...
Зміст книги: 61 глава
40 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКнига про Аміра та Анну — «Акорд пристрасті»— вже доступна на Букнет.
Приємного читання! Буде гаряче, обіцяю!)
Ти наше сонечко, наша гордість. Ти знайшла себе,Ти виросла в своїх творах. Любимо тебе.
Дякую, за книгу нарешті є те чого бажаєш прочииати і перечитувати. Успіхів та творчого натхнення ?
Анастасия Маевская, Щиро дякую за такі теплі слова!)) Мені неймовірно приємно. Сподіваюся, що мої наступні роботи відгукнуться Вам так само сильно, і Ви залишитесь у нашій невеличкій родині))
Книга про Аміра та Анну — «Акорд пристрасті»— вже доступна на Букнет.
Приємного читання! Буде гаряче, обіцяю!)
Ну ось елементи dark прози. Знову дуже кінематографічно. Одразу згадується Стенлі Кубрик. Стильно,гарно і для дорослих.
Ви створили розкішний монолог батька. Можна розібрати на цитати і об'єднати у посібник для чоловіків - початківців,ким наразі є Ян.Поки чекаю на продовження, знайомлюся з Вашими "ранніми" творами, і мушу визнати, як же цікаво спостерігати за автором, що з кожною книгою шліфує стиль, створює все цікавіші історії з огляду на розвиток характерів, філософії стосунків, інтриги ( куди ж без неї). Ви подарували мені неймовірне задоволення від читання, особливо зараз,коли буденність не дуже тішить.
Ярослава Машарова, Дякую Вам за ці слова. Мені як автору дуже цінно знати, що Ви помічаєте розвиток мого стилю та глибину моїх історій. Це надихає шліфувати кожне слово ще старанніше. Рада, що мої історії дарують задоволення та стають розрадою у буднях. А нова глава вже чекає на Вас!))
Як гарно про цю ситуацію: спаливши свій дім, грітися на чужих святах. Внутрішні монологи Єви, нагадаємо, журналістки за фахом, бездоганно передано з точки зору кризової психології.Тепер час для танго,що вже відбулося на паркеті ресторану. І те,що вона плаче, теж закономірно,бо як інакше звільнитися від такої пекельної напруги, навіть якщо ти перемогла на дуелі? А я чекатиму на Аміра.
Ярослава Машарова, Дякую! Сльози Єви — це не слабкість, а розрядка після того, як вона випалила все всередині. Вона перемогла в "дуелі", але ціна цієї перемоги надто висока.
А щодо Аміра — не хвилюйтеся, він уже на низькому старті й скоро з’явиться, щоб додати цій історії (або навіть своїхй) нових барвів. Залишилося зовсім трохи!
Поведінка Яна цілком відповідає його характеру: він справді не упорався з появою Єви,бо не чекав такого виклику з її боку. Малий ще, тому й склянки б'є. Типовий холерик,хоча на початку справляв за темпераментом інше враження. А тепер найцікавіше: що Ви будете з ним робити, щоб досягти логічного фіналу? Невже розведете їх у часі після бенкету? Це не дарк роман,де все безнадійно.Пишіть, будь ласка, далі,бо дуже вже цікаво.
Ярослава Машарова, Дякую! Ви дуже влучно розклали темперамент Яна. На початку він майстерно тримав маску спокійного спостерігача, але Єва стала тим самим каталізатором, який витягнув назовні його справжню холеричну натуру. Вибух був неминучим.
Щодо Вашого питання "що далі?"... Знаєте, я думаю, все буде значно простіше, ніж Ви гадаєте. Саме в цій історії, як не дивно, втім я не прихильник того, щоб мучити героїв десятиліттями, якщо істина лежить на поверхні.
Фінал уже дуже-дуже близько. Залишилося буквально 8 глав, якщо я не помиляюсь, і всі карти будуть розкриті. Якраз зараз ми виходимо на ту фінішну пряму, де стане зрозуміло, чи зможуть вони побудувати щось на цьому попелищі, чи воно згорить дотла. Обіцяю, нудно не буде)))
Так ось для чого Ви тримали в кишені Аміра. А я все чекаю на його ефектну появу. На жаль, він Яна не замінить? Бо це вже була б історія про іншого чоловіка. Їм двом було б тісно в одній книзі.
Ярослава Машарова, Ви дуже проникливі! Амір — справді особливий персонаж у цій історії, такий собі "туз у рукаві". І хоча він не замінить Яна (бо Ви маєте рацію, це була б зовсім інша книга), його роль тут значно глибша, ніж здається на перший погляд. Але тримайтеся, бо вже в наступній главі з’явиться ДЕХТО ще...)))) Можливо, навіть хтось, хто зацікавить Амірчика))
І відкрию Вам невеликий секрет: після завершення цієї книги обов'язково буде нова! Наш усесвіт продовжує розростатися, і деякі герої ще встигнуть розповісти свої власні історії. Дякую!
Не бідний,успішний, трохи брутальний, не дурний нібито. Але... Дорослий дядько отримує по пиці, збирає коробки від піци з підлоги і нікуди не йде,бо не залишить жінку у такому реактивному стані. Для неї це небезпечно. Ось позиція захисника. Ви дуже чітко виписали той тип хлопця, який тримає удар лише на тренуванні з боксу. Двері можна вибити, якщо здоров'я дозволяє. А прийняти реальність і не палити все довкола треба навчитися. Як кажуть у народі, воно трохи нарване.
Ярослава Машарова, Ви дуже правильно помітили різницю між позицією справжнього захисника та імпульсивністю Яна. Йому ще вчитися і вчитися тому, що сила — це не про вибиті двері, а про вміння втримати себе в руках. Дякую за такий глибокий розбір його характеру, мені неймовірно цікаво читати Ваші думки про його "шлях дорослішання"!
Щодо танців,то наразі це contemporary.
То вже емоційно. Але Ян ще емоційно незрілий, реагує як ображений підліток,наче не знає напевно,як працюють жовті змі. Битися за честь жінки не дуже складно, особливо якщо вмієш добре битися. А ось з'ясувати наживо з нею,що саме трапилося, не зміг.То, може, якось попустить його нарешті? Завжди жаль жінок, які хочуть довести правду,а їх не чують через оте чоловіче его. Та й привід непереконливий. Нехай Софію слухай і справу свою береже.
Ярослава Машарова, Тут Ваша правда на всі сто! Ян зараз поводиться дуже егоїстично й імпульсивно. Його его зараз засліплює все інше, і він справді нагадує підлітка, який замість розмови обирає протест. Але мушу вас запевнити: Єва — не з тих жінок, які будуть вдячні за такий "захист" чи "героїзм", чи будуть терпіти цей ігнор у свій бік. Вона цього точно не оцінить у майбутньому, і Яна чекає ще один дуже болючий урок.
Дякую, що так влучно помічаєте ці тонкощі емоційної незрілості героя. Саме через такі помилки він і має пройти свій шлях!
Жах. Кому співчувати більше? От справді зачепило. Після такого бувають ХЕ?У реальному житті точно ні. Скільки років Ви їм дасте до зустрічі?
Ярослава Машарова, Дякую, що так глибоко пропустили крізь себе цей біль.. Щодо фіналу, то поки залишу це питання відкритим)) Проте скажу одне, якщо вони будуть разом, то це буде вже зовсім інша пара, перероджена через цей біль. А щодо зустрічі... іноді мають пройти роки, а іноді — ціле життя... Як буде з ними, побачите скоро)) Далі буде емоційно!
В телефоні є його прізвище. Уже можна хвилюватися?
Ярослава Машарова, Скажу Вам більше -- там є дуже багато чого...
Які чудові почуття. У їхньому вирі - чоловік. Дуже закоханий. І питання довіри,як це завжди буває, коли почуття зашкалюють. Батько вчив нікому не довіряти, бо життя його вчило саме такому ставленню до всього. Тепер черга Яна. Очікувано з урахуванням професії Єви. Гарний поворот сюжету: прихід Влада до бару різко змінює тональність теплої романтики на холод. Нарешті почнеться екшн?
Ярослава Машарова, Поява Влада — це той самий холодний душ, який був потрібен, щоб змінити тональність історії. Ви чекали на екшн? Що ж, він уже на порозі і потихеньку стукає у двері!! Саме зараз "тепла романтика" стикається з жорсткими фактами, і повірте, це випробування змінить обох. Дякую!
Близько тридцяти років пройшло з тих подій, про які йшлося в романі "Твоє ім'я", в епілозі Ян малий і такий же," балакучий",як його батько. Так сказала Мелісса. Чому він не поповнив коло селебріті і став підприємцем? В ньому відчувається креативність, він відчуває текст на молекулярному рівні. Звичайно, у такому оточенні це цілком зрозуміло. Але його секрети не обмежуються лише знаменитими батьками?
Ярослава Машарова, Ви дуже уважна читачка, приємно бачити таку пам'ять до деталей! Проте згаданий Вами момент в епілозі — це радше звичайна розмова батьків біля колиски новонародженої дитини) адже Янові на той час не було ще й року.
Щодо його талантів — Ви абсолютно праві. Він чудово відчуває текст, бо ріс поряд із Адамом, а ще має чудовий слух завдяки Меліссі.
У Яна немає якихось надзвичайних таємниць, він просто обрав свій шлях — шлях підприємця, а не селебріті. Мені важливо було показати, що Ян будує власну історію. Він не хоче бути просто продовженням слави своїх батьків чи черговим обличчям із колонки світської хроніки. Його рішення стати підприємцем і триматися в тіні — це його маніфест незалежності. Відповіді на всі інші питання неодмінно будуть у книзі. Дякую!
Отже, " пара десятиліть": співачка і кінематографіст, письменник. Ще Софія,і ще один літератор. Але сучасний світ стрімкий: колишні ікони залишаються в минулому, поступаючись новим знаменитостям. Це Єві та її колегам по цеху відомо,хто вони,а, скажімо, гостям Янового бару їхні імена вже нічого не скажуть. Пересічні громадяни не дуже знаються на кіно та літературі,на жаль.Щодо музики, то вочевидь мамині пісні для старшого покоління. Тоді чому Ян їх так засекретив? І от найцікавіше: а він сам чому такий втаємничений, син мистецьких легенд? А щодо пари Ян і Єва,то тут усе логічно - початок стосунків завжди такий чуттєвий, коли нічого ще встановилося, ще все крихке, але таке цікаве.Це ті моменти,про які згадують усе життя, і не важливо,чим ці стосунки закінчилися.
Ярослава Машарова, Дякую за Ваші роздуми, але дозволю собі трохи уточнити статус героїв.
Насправді, пара Мелісси та Адама (як ми пам’ятаємо з книги "Твоє ім’я") — це не просто зірки минулого, це справжня "пара десятиліть". У їхньому світі прізвище Бітлерів досі на слуху кожного дня. Адам продовжує знімати кіно, а Мелісса, як власниця великого лейблу, продюсує нових зірок. Софія також залишається топовою авторкою фентезі та трилерів, хоча її чоловік Георгій і не належить до світу селебріті.
Щодо музики Мелісси — я зовсім не бачу її артисткою "для старшого покоління". В моїй уяві вона — це величина рівня Дженніфер Лопес, Шакіри або навіть, не побоюсь того сказати, Мадонни чи Шер. Це світові легенди, чий вплив не зникає з роками. Я наголошувала на цьому в обох книгах: вони ікони, про яких знає кожен зустрічний у барі Яна. Це даю Вам 100%!
Саме тому Ян, можливо, так відчайдушно це приховує. Бути сином таких "титанів" — це жити під постійним прицілом камер і чужих очікувань. Він хоче, щоб його бачили як окрему особистість, а не просто як "сина тих самих Бітлерів".. Дякую!)
Яка чуттєва румба сталася вночі. Шикарно. Але... просто не буде. Ви про це попередили. Татуювання в такому асортименті теж не просто так? То їдемо до батьків? Може, щось зрозуміємо? Хто цей містер Ікс?
Ярослава Машарова, Ваша правда — просто їм точно не буде. Попереду ще стільки всього, що Ви навіть не уявляєте, хоча ці події розгортатимуться не так швидко, як здається. А щодо татуювань — тут усе простіше. Це всього лише тату. Ян справді захоплюється цим мистецтвом і виражає себе саме таким чином. Для нього це спосіб заявити про себе світу, і нічого секретного чи містичного в цьому немає, просто естетика, яка йому близька.))
А от глави у батьків... о, вони будуть дуже цікавими! Я сама їх обожнюю. Саме там ми побачимо героїв у зовсім іншому світлі. Дякую, що так уважно стежите за кожною деталлю!
Я трохи відстала від тексту. Буду надолужувати. Щодо Єви,то тепер зрозуміліше: дитинство, батьки і,головне,мати,що встановила поведінковий патерн- установку на недовіру до чоловіків. Звідси наносна зухвалість,за якою ретельно сховані фобії: страх розчарування, самотності, зради.
Крайня глава неймовірно відгукнулась. Вона ніби тиха, без діалогів, але така глибока всередині. Дуже цінно, що Ви розкриваєте не просто події, а страхи, сумніви і той момент, коли почуття лякають більше, ніж їхня відсутність.
Особливо відчувається ця самотність і порожнеча без нього..
Viktoria, Дякую! Для мене ця глава теж особлива. Іноді слова лише заважають відчути справжню глибину моменту. І Ви абсолютно праві: страх перед чимось справжнім часто набагато сильніший за звичну рутину чи порожнечу... Особлива ця тонка межа між страхом почуттів і страхом самотності..
Рада, що цей "тихий" розділ так гучно відгукнувся у Вашому серці. Попереду ще багато відкриттів, які народжуються саме в такій тиші...)*
Спантеличели трохи ці емоційні гойдалки. Це Єва експериментує зі своїм "основним" героєм? Ніби порозумілися, але Єва продовжила гру. Тут справді є якась логіка,чи вона вирішила довести його до легкого сказу? Чи хотіла рішучих дій аж до вбиральні у клубі? Якби це не Ви писали,то я подумала,що справа все ж таки у редакційному завданні. Але у Вас так не буде,бо ця книга про чоловіка. Насамперед про нього.
Ярослава Машарова, Дякую за такий уважний коментар!
І та-ак, Ви абсолютно праві: ця книга — передусім про Яна. Але щоб розкрити такого складного й закритого чоловіка, Єві доводиться стати по-суті його дзеркалом, а іноді — і його персональним хаосом. Те, що ви сприйняли як "гру" чи спробу довести до сказу, насправді є її способом вижити в його правилах, чи навіть поборити свої персональні страхи.
Щодо рішучих дій... що ж, Ян з тих чоловіків, яких неможливо підштовхнути, якщо він сам не вирішить стрибнути у прірву. Проте Єва вміє робити так, щоб ця прірва виглядала для нього єдиним порятунком.... однак їх чекає ще багато чого....
Ми зараз лише на середині цієї шаленої історії..)
Дякую Вам за таку щедру порцію тієї алхімії,що вирує між цими героями. Адже у становленні стосунків завжди наступає момент, коли гра на випробування хто перший здається закінчується. І перможця немає,бо його й не буває.Западає тиша,бо хочеться інших емоцій. Але що Ви зробите з ними далі? Є таємниці. Небезпечні? Єва смілива, вже закохана,знає, чого хоче. Ян нестабільний попри все. Хто буде більше боротися за стосунки? І яку роль відіграють в усьому цьому таємниці?
Ярослава Машарова, Ооо, Ви навіть не уявляєте, яку бурю я готую! Повірте, я буквально зараз пишу вже 54 главу, і ця історія сама диктує мені свої правила. Я не планувала таку довгу книгу, але героям цей шлях просто необхідний, щоб випалити все зайве.
Не хочу розкривати всі карти, втім скоро їхній розбурханий океан на мить вщухне. Цей танець стане спокійним, глибоким і... нарешті мирним. Але це лише затишшя, ілюзія безпеки.
Бо далі на них чекає «чорне танго» на битому склі. Це вже не буде учнівський пасодобль. Це танець босоніж, де кожен крок — це ризик поранити серце, де замість підтримки можна відчути холод зради, а музика раптово обривається на найвищій ноті. Коли таємниці Яна вибухнуть під ногами, їм доведеться вирішувати: впасти на коліна чи втримати одне одного в цьому шаленому ритмі.
Таємниці в цій історії — це не просто фон, це міни, на яких вони обоє підірвуться. Тож тримайтеся, далі буде справжній іспит на витривалість!))) Дякую!
Ці останні розділи дуже кінематографічні. Уява малює ці посиденьки так яскраво,що бачиш кожного, як на екрані. Дуже добре,що Ян отримав по носі. Цей важкуватий флірт треба було розбавити екшн,бо до танго ці герої ще не готові. Зарано?
Ярослава Машарова, За кіноматографічність окреме дякую! Я справді прагнула саме такий ефект)) А щодо танго, навіть і не знаю.... гадаю, ще декілька глав і можна буде))
Клас. Такий собі пасадобль. Поки що помірний, учнівський.Єва не боїться робити перші кроки. Він справді ризикує втратити позицію модератора ситуації.
Ярослава Машарова, Дякую! Пасодобль — ідеальне слово. Єва справді стає сміливішою, і Ян від цього в шоці, бо звик сам рулити ситуацією. Хоча йому це дуже подобається). Подивимося, хто кого перетанцює далі!
Ну методичку, очевидно, можна буде продовжувати далі. Зокрема приділити увагу майстерності провокації. Вона тисне на Яна, не намагається здаватися делікатною, називає речі своїми іменами. Чому Єва настільки впевнена, що його це не відштовнхне? Чи їй байдуже? Але не схоже. Він їй цікавий. І чого тут більше - симпатії або журналістського азарту?
Реакція Єви на спроби Яна вибачитися ідеальна. Звісно, якщо це робиться свідомо, коли образа все ж таки є. Байдужість і ввічливість - прекрасна зброя в таких випадках. Не знаю, правда,як далі за текстом, але якщо дівчина робить це свідомо,то вона молодець. Можна вносити до методички з виховання емоційно нестійких чоловіків.
Ярослава Машарова, Дякую за такий відгук! Рада, що тактика Єви Вам відгукнулася. Вона справді молодець, бо обрала найбільш витончений шлях — холодну ввічливість. Це змушує Яна почуватися беззбройним, адже він чекав на емоції, а отримав стіну. Чи витримає вона цю лінію до кінця, чи Ян знайде спосіб пробити цей панцир — побачимо зовсім скоро. Але за "методичку" окреме дякую, посміялася!)))
Отже,містер Ікс. Поки що дещо інфантильний. Принаймні, зараз справляє таке враження. Але Ви ж не задумали Аміра як прохідного персонажа?
Ярослава Машарова, Дякую! Справді щиро дякую за таку відверту думку!
Що ж до Аміра — Ви дуже проникливі! Я люблю створювати персонажів, які дихають у потилицю головним героям. І напевно, Ви розкрили черговий мій маленький секрет)
Спочатку Амір справді замислювався як один із тих героїв, з якими Єва знайомиться для своїх статтей — звичайний епізод, "прохідний" чоловік. Але в процесі написання він настільки мене зацікавив і надихнув власною харизмою, що тепер я серйозно планую присвятити йому окрему книгу в майбутньому! В цій же історії він залишиться для Єви добрим другом та опорою. Їхня дружба буде щирою, але без романтичного підтексту — хоча вона точно стане тим дзеркалом, у якому Ян радве за все побачить свою невпевненість.
А щодо "інфантильності" Яна... знаєте, іноді треба впасти в дитинство і наробити дурниць, щоб нарешті зрозуміти, наскільки сильно ти боїшся втратити те, що тобі справді дороге. Попереду на нього чекає серйозний іспит на дорослішання. Дякую, що так прискіпливо стежите за розвитком героїв!))
Дякую за відповідь. Як на мій читацький погляд,то ситуація з Яном все одно не дуже зрозуміла. Що стало тригером для цього зриву? А щодо фабули,то трохи рано показувати його в неадекваті. Ну це якщо він залишається головним чоловічим персонажем в цій історії.
Ярослава Машарова, Дякую за Ваші надзвичайно цікаві спостереження! Ви зачепили дуже важливий момент. Насправді, "неадекватність" Яна — це його відчайдушна спроба втримати контроль.
Тригером стало те, чого він боїться найбільше — усвідомлення, що він закохується. Для нього почуття до Єви — це пряма загроза, адже якщо він підпустить її ближче, усі його карти випливуть назовні, і вона дізнається, ким він є насправді. (а можливо, і не лише вона)
У ньому зараз іде запекла внутрішня боротьба. А "флірт" Єви з його найкращим другом (який, можливо, йому лише привидівся через ревнощі) став тією самою останньою краплею. Він сприйняв це як гру, тому й намагався так грубо "замінити" її кимось іншим... хоча цей експеримент провалився в ту ж саму хвилину.
Сподіваюся, далі його вчинки стануть для Вас зрозумілішими, хоча легким цей шлях точно не буде!
Поки чекаю продовження, почитаю " Тимчасово знайомі".
ПТС? З хлопцями неочікувано. Особливо щодо Яна. Бентежить те, що він дорослий Було б десь 20 рочків,то так і треба гуляти в модному закладі. Але ж уже пережив той період і точно добре нагулявся. А тут таке, та ще й невдало. І чому пішов з органів? Ще й походження непросте, з богеми. От фантазую і тікаю від буденних думок. Ще б мати візуали цих персонажів.
Ярослава Машарова, Ні, на жаль чи на щастя, Ян не має жодного відношення до органів.. Він лише певний час служив у прикордонниках разом із Владом — тоді, коли ще сам до кінця не розумів, чого хоче від життя. У дитинстві вони мріяли працювати там разом, але з часом усе змінилося: Влад залишився в системі, а Ян пішов у бізнес, паралельно приховуючи свою справжню особистість і прізвище.
Щодо його “веселощів” у клубі — хотілося показати, що він не якийсь ідеальний чи “пережив це” герой, а жива людина, яка теж іноді зривається, помиляється або просто дозволяє собі слабкість. Навіть у дорослому віці.
А візуали персонажів — можна знайти в моєму телеграм-каналі: https://t.me/xandemrrbooks
Дякую Вам за Ваші коментарі!))
Ну і ну. Текіла, звісно, гарний напій. Давайте продовження,бо цікавість зашкалює.
Ярослава Машарова, Вже є продовження)))
Справді, у заході сонця є щось дуже чесне. Може, тому, що він швидко проходить, і ти не встигаєш збрехати? А ніч не здатна до брехні? Він більше боїться,ніж Єва. Мабуть, тому, що у нього все вже було, і не хочеться знову пережити щось болюче? Він з минулим,це ясно.Вона точно не має такого досвіду, просто захищає свій простір, щоб раптом не стати вразливою. І все одно є тяжіння між ними.
Смаки,а не слова? Їм це підходить. Тепер Мексика? Після Бразилії? Гострі почуття? Це більше про нього. Він зі світу латини і гіркого перцю. Небезпечно для дівчат, навіть розумних і хоробрих,бо закохатися в такого дуже легко.
Ярослава Машарова, Дякую! Ви розгадали мій авторський «секрет» :)))
Насправді, цей латиноамериканський темперамент у моїх книгах — не випадковість. Минулого року під час навчання в Чехії я познайомилася з неймовірними людьми з Мексики, Бразилії та Колумбії, які стали моїми близькими друзями. Вони багато чому мене навчили, і згадки про їхні країни, свята, мистецтво тощо — свого роду зізнання в любові до їхньої культури та енергії.
А вечірка і справді буде гарячою та гіркою...)))
Коли Ви зауважили,що читачі можуть впізнавати щось своє або себе на сторінках Ваших книг,то точно не помилилися. За буденною рутиною багато про що не згадуєш, а ось тут довелося. Мабуть,тому я " підсідаю" на Ваші твори. У цій книзі герої ніби танцюють бальні танці. Зараз, наприклад, я бачу фоксторт. Повільний, обережний, без зайвих рухів. Соняшники, пропозиція дружити. Ну авжеж, дружити, хто це повірить? Дякую за розділ.
Ярослава Машарова, Яке розкішне порівняння з фокстротом! Ваші слова, як завжди, — це просто в саме серце. Ви неймовірно точно вловили цей ритм. Знаєте, коли я пишу цю історію, я постійно відчуваю в ній легкий вайб американських фільмів про Нью-Йорк 90-х: з тими затишними кав’ярнями, барами, особливим світлом і щирими розмовами ні про що і про все водночас. Мені хотілося передати саме ту естетику, де за буденністю ховається справжнє життя.
І мені дуже цінно, що мої історії допомагають Вам зупинитись у цій рутині та знайти щось своє.
А щодо "пропозиції дружити"... що ж, у танці теж бувають складні фігури, де кожен веде свою партію:) А Ян — весь у свого батька цим)))
Дякую, що так глибоко відчуваєте текст!
В цій книзі є якась особлива легкість, при цьому вона тримає увагу і постійно хочеться читати далі. Дуже люблю діалоги і взаємодію між героями, вони якісь… живі. А ще є відчуття, що далі історія тільки глибшатиме.. Чекаю продовження з цікавістю)
Viktoria, Найкраща нагорода для автора — знати, що герої здаються "живими". Дякую! Обіцяю, що попереду на них (і на Вас) чекає ще багато цікавих поворотів та щирих розмов. Далі буде тільки цікавіше!)))
Знову читаю із задоволенням. Є інтрига,і є таємниця. Діалоги прекрасні.
Ярослава Машарова, Дякую!) Я рада, що Вам подобається) Сама, зізнаюсь, в захваті від цієї історії та парочки)))
Вітаю з новинкою! Нехай ця історія знайде своїх відданих шанувальників!
Стейсі Мур, Дякую гарно!
Добре,що розділи не маленькі. Дякую. Усе це дійство напрошується на екшн.
Багато діалогів, на яких відбувається психоаналіз головних героїв, відсутність "прохідних"сцен, таємниці і трохи авантюрності сюжету. Це все ознаки "нової хвилі" в літературі, започаткованій в Європі у 70- х роках минулого століття.
Ярослава Машарова, Дякую за такий цікавий аналіз! Мені дуже приємно, що Ви звернули увагу на психологію персонажів і атмосферу історії.
Пишучи кожну історію, я намагаюся по-справжньому прожити життя своїх героїв — відчути те, через що вони проходять, зрозуміти їхні рішення, страхи й моменти слабкості. Для мене дуже важливо, щоб персонажі були живими й неідеальними, адже вони, як і ми, можуть помилятися, сумніватися, іноді довго картати себе за зроблене.
Зрештою, у певному сенсі ми всі є героями власних історій.
Саме тому, вигадуючи сюжет, я намагаюся продумати навіть дрібниці: інколи уявляю, під яким знаком зодіаку міг народитися персонаж (хоча й не надто в це вірю), замислююся над значенням його імені, над тим, яке в нього могло бути дитинство, що його сформувало і чому він реагує на світ саме так. Усе це допомагає мені краще відчути характер героя і зробити його більш справжнім.
І, мабуть, найбільша радість для мене як автора — коли читачі теж починають відчувати цих героїв як живих людей, співпереживати їм, інколи навіть впізнавати в них себе. Саме заради таких моментів і народжуються історії.
Це все про Ваш стиль письма. Прочитала "Сет кохання..." і ще раз у цьому переконалася.
Я з Вами знову. Успіхів і натхнення. Нехай легко пишеться. Дипломна в тому числі.
Ярослава Машарова, Дякую Вам велике!)))
Сподіваюсь, ця новинка Вам також полюбиться як попередні історії.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати