Одного зимового ранку

— Ну ось ми й приїхали! — вигукнула Інна, витягуючи валізу з багажника. — Уяви, Олю, ми проведемо тут весь тиждень! Без міста, без тривог, тільки гори, дрова… і гірська краса!
У той момент я пригадала те кафе в центрі міста — тиждень тому. Коли ми були в трьох: я, Ліза та Інна, яка сиділа навпроти мене, обережно розмішуючи цукор у гарячій каві, і раптом сказала:
— Я їду до Карпат. З Іваном. Його друзі теж поїдуть, тому Ліза і ти їдете теж.
— Що? — я підняла брову.
— Так. Ти їдеш. Без відмов. Ми вже все обговорили. Ти ж сама казала, що хочеш відпочити від клініки. А там — тиша, повітря, яке лікує, і жодних дзвінків на роботу.
Ліза додала, не дивлячись з-за книжки:
— І без Сергія, який, як тобі давно стало зрозуміло, не твій. Ти маєш про нього вже забути. І це буде — корисна зміна обстановки