Деревлянська земля, кінець X — початок XI століття. Іскоростень уже пережив свій злам, але земля древлян не спорожніла. Серед лісів, річок і старих доріг люди й далі будують, торгують, сперечаються, кохають, пам’ятають — а поруч із людськими історіями живуть старі перекази й речі, яким не завжди знаходиться просте пояснення.

Добрава поранила ногу, але спокій їй, здається, не дуже потрібен.
Пов’язку вже хтось перемотував. На полотні лишилася кора. А сама Добрава знову кудись ходила, хоча мала б берегти рану.
Одарка хоче лише одного — зрозуміти, хто змусив її працювати.
Та що далі вона питає, то важче знайти того, на кого можна було б показати пальцем.