Деревлянська земля, кінець X — початок XI століття. Іскоростень уже пережив свій злам, але земля древлян не спорожніла. Серед лісів, річок і старих доріг люди й далі будують, торгують, сперечаються, кохають, пам’ятають — а поруч із людськими історіями живуть старі перекази й речі, яким не завжди знаходиться просте пояснення.

Мельник Свирид хоче дати воді роботу, яку досі виконували людські руки. Та нове колесо змінює не лише млин — воно зачіпає межу, про яку люди звикли не питати.
Поки нижче за течією одна чужа міра перетворює старий борг на зимову нестачу, біля Рудави Свирид мусить навчитися домовлятися з тим, для кого людські правила нічого не важать.
І називати умови так, щоб їх однаково розуміли і люди, і вода.