Після того як архів Покровська навчився говорити правду, Юлія й Олександр сподіваються бодай на кілька спокійних ранків. Наївність, як завжди, приходить без гарантії. Під дверима їхньої київської квартири з’являється конверт без марки — і місто знову входить у життя без стуку. До архіву починають надходити листи: любовні, злі, смішні, запізнілі, адресовані живим і тим, хто вже не відповість. Кожен конверт відкриває нову рану, чужу таємницю або ніжність, яку війна не встигла знищити. Юлія хоче читати все. Олександр боїться, що не кожну пам’ять можна доставити без болю. Між ними — побут, пристрасть, сарказм, фікус Степан і місто, яке пише, бо мовчати більше не може. Та головний лист ще попереду: він змусить їх вирішити, чи справді любов витримує правду, коли вона приходить із чужим почерком.