Інтрига номер 24. Зеленіше світло бути не може.

Переступити межу для Тетяни ніколи не було проблемою. Вона була достатньо гарна — точена фігура, ідеальні пропорції, магнетичний погляд. Їй достатньо було просто змахнути віями чи злегка поправити волосся. Тетяна прекрасно знала ціну своєї привабливості. Вона могла отримати кого завгодно, і в неї взагалі не було жодних проблем із тим, щоб отримати свій перший інтимний досвід. Ба більше, через її яскраву зовнішність Тетяну постійно переслідували дорослі чоловіки. Ці нав'язливі знаки уваги не просто дратували — вони відверто лякали. Для молодої дівчини цей постійний тиск з боку чужих, невідомих старших чоловіків був справжнім кошмаром, який вселяв банальний тваринний страх. 

    Тому що для неї, як і для мільйонів жінок, усе впиралося в одне фундаментальне питання — питання довіри. 

  Крім того,  Тетяна мала рідкісний дар: їй не потрібні були місяці побачень, довгі розмови чи перевірки вчинками. Вона вміла зчитувати чоловіка за одну долю секунди. Її інтуїція працювала безвідмовно, без жодного попереднього інтимного досвіду. Для Тетяни цей дар ніколи не був питанням логіки — це було чисте, майже тваринне відчуття чужої внутрішньої температури. Вона вміла зчитувати палкість чоловіка за першу долю секунди, вловлюючи її в ледь помітному тягучому погляді, особливій інтонації голосу чи випадковому русі рук. Їй достатньо було просто опинитися в одному просторі, щоб безпомилково зрозуміти: чи здатна пристрасть спалити все навколо, чи перед нею лише черговий порожній фасад. Її інтуїція безвідмовно маркувала «своїх», і шкіра миттєво реагувала на той прихований чоловічий вогонь, який інші жінки не розпізнали б і за місяці побачень

 Соляр підібрав ідеальний ключ до її довіри. Він був знайомий з її батьками. Ба більше — прямо під час свого  лав-бомбінгу він узяв телефон. На очах у Тетяни він набрав її батьків: 

«Я хочу запросити вашу доньку в кафе»

Цей жест став вирішальним. Для Тетяни це прозвучало як потужний фінальний акорд. 

У цю хвилину в її голові остаточно спалахнуло яскраве, безкомпромісне зелене світло. Будь-які сумніви, раціональні думки чи внутрішні гальма на кшталт «а може, не варто?» просто вимкнулися, як за помахом чарівної палички. Тетяну більше нічого не стримувало.

   До того ж, у Тетяни існував один безкомпромісний, залізобетонний критерій, проти якого вона сама була безсила. Це працювало на рівні чистого, первісного інстинкту. Тетяна сама була високою дівчиною, а тому її жіноча природа вимагала поруч виключно високих, міцних, кремезних чоловіків. Їй панічно хотілося бодай з кимось відчути себе крихітною, слабкою  дівчинкою. Чоловіків, які були нижчими за неї зростом, вона просто фізично не сприймала як потенційних партнерів. Про стосунки з ними не могло бути й мови — цей бар'єр було неможливо переступити.

Цей підсвідомий потяг до сильних та ставних чоловіків тягнувся за нею ще з минулої історії — з її яскравого, гарячого флірту з лікарем Андрієм Анатолійовичем. Тоді між ними все обмежилося лише красивою словесною грою та солодкими спогадами, так нічим серйозним і не закінчившись. І ось тепер Тетяна раптом відчула, що історія її нереалізованих бажань отримує своє пряме, довгоочікуване продовження...