Інтрига номер 19. Діагноз: Закохана пацієнтка

Наприкінці дев'яностих медицина стрімко ставала платною. Хірурги вже відкрито називали ціни в доларах, і для багатьох родин це ставало важким викликом. Коли Тетяні знадобилася термінова операція, її родина в Дніпрі довго шукала варіанти. Зрештою вибір упав на Міську лікарню швидкої медичної допомоги в Кам'янському — тоді ще Дніпродзержинську. На правому березі міста, в районі Соцміста, працював хірург із бездоганною репутацією, а ціни там виявилися значно прийнятнішими, ніж в обласному центрі.

Тетяну привезли туди похмурого осіннього вечора. Лікарня швидкої допомоги зустріла її масивними дверима, запахом ліків і тьмяними лампами під високими стелями. Але справжнє життя тут вирувало у звичайних розмовах у палаті, де Тетяна швидко стала головною темою для обговорень.

— Таню, ну ти чокнулась на ньому, чи що? — здивовано хитала головою Аня, старша жінка з сусіднього ліжка, загортаючись у теплу шаль. — Реально, ну що ти в ньому знайшла?  Он подивись, у коридорі хлопці молодші крутяться, з травматології пацани постійно заглядають. А ти все на хірурга цього залипаєш!
— Ой, та не знаю... Ну подобається він мені, і все, — відмахувалася Тетяна, з посмішкою розчісуючи волосся перед маленьким дзеркалом. — Мені взагалі лікарі подобаються.  

Андрій Анатолійович, її особистий хірург, був чоловіком у самому розквіті сил. Стриманий, з глибоким поглядом, але, як виявилося, з чудовим почуттям гумору. Він миттєво помітив підвищений інтерес з боку своєї юної 17-річної пацієнтки. І замість того, щоб умикати суворого професора, вирішив легенько їй підігрувати. Це перетворилося на їхню власну, тонку та дуже заманливу гру під час щоденних обходів.

Коли він заходив у палату, між ними одразу спалахували іскри.

   — Так, пацієнтко, — Андрій Анатолійович з усмішкою дивився у її медичну картку, хоча насправді його погляд раз у раз повертався до її яскравих очей. — Пульс у вас щось занадто швидкий. Знову порушуємо лікарняний режим чи це я на вас так дію?
—  Може випишете мені якесь призначення?
— Хіба що додаткову порцію лікарняного чаю, — сміявся він у відповідь, ховаючи посмішку в кутиках губ. — Але обережно, він занадто гарячий, прямо як ваші натяки.

Йому відверто подобалася ця приваблива, кмітлива дівчина. Її юнацька сміливість розпалювала в ньому справжній азарт, і він із задоволенням приймав її правила гри, відповідаючи на її шпильки влучними жартами. Проте всередині хірурга завжди спрацьовував залізобетонний внутрішній компас.

Він ні на крок не переступав тонку межу. Андрій Анатолійович прекрасно розумів: їй сімнадцять, а він — лікар на роботі. Один невірний рух, один занадто відвертий жест — і його успішна кар'єра полетить шкереберть, а з лікарні швидкої допомоги його виженуть із гучним скандалом.

Тому він тримав цей ідеальний баланс — баланс між чоловічим інтересом, легким фліртом і професійним обов'язком. Це був їхній маленький таємний договір: грати словами, усміхатися, тримати інтригу, але залишати все найцікавіше за лаштунками, у солодкій тіні незавершеності.

    Ця легка лікарняна інтрига розвивалася так стрімко, що приховати її було просто неможливо. Невдовзі про те, що симпатична дівчина з Дніпра буквально схиблена на своєму хірургові й не пропускає жодного його обходу, гуділа вже вся лікарня швидкої допомоги. Чутки в дев'яностих розліталися швидше за будь-який інтернет.

  Як назло, у Кам'янському знайшлися спільні знайомі, які підслухали лікарняні плітки й швиденько переказали цю історію друзям Тетяниних батьків.

Коли період реабілітації завершився і дівчина нарешті повернулася додому в Дніпро, на неї вже чекав «теплий» прийом.

Одного вечора до них у гості завітала  коліжанка матері. Побачивши Тетяну, мамина подруга хитро зажмурилася, подивилася на Тетяну з красномовною посмішкою і хитро запитала:

— Ну що, Танюшу, як твоє здоров'я? Вилікували тебе там? — вона підмігнула мамі й знову повернулася до дівчини. — А взагалі, розкажи-но нам... Ну що, красиві, кажуть, лікарі швидкої допомоги в тому Кам'янському? Особливо хірурги?

Мама Тетяни лише здивовано підняла брови, ще не розуміючи, до чого клонить подруга. А сама Тетяна навіть оком не моргнула. Вона лише загадково усміхнулася у відповідь, тримаючи спину рівно. Ця історія вже вийшла за стіни палати на Соцмісті, перетворившись на її першу міську легенду. Андрій Анатолійович залишився там, на правому березі, зі своїми операціями та суворим лікарняним графіком. Але пам'ять про те, як вона змусила хвилюватися серце дорослого і поважного хірурга, тепер назавжди належала їй.

   Цей вечірній чайний допит закінчився легкою посмішкою, за якою Тетяна сховала свої справжні думки. Вона виграла свій перший дорослий психологічний поєдинок, але головне було в іншому. Андрій Анатолійович сам того не знаючи, відкрив у її душі особливий код — смак до сильних і зрілих  чоловіків. Це був фундамент, на якому доля вже почала будувати її майбутнє. Лікарняні стіни залишилися в минулому, але правила гри, які вона там освоїла, Тетяна забере з собою...