Інтрига номер 16. Вуличні бої як школа виживання.

  На пустирі за двадцятою школою, прямо під бетонним парканом комбінату, вечірні сутінки здавалися особливо густими. Валерій разом із двома пацанами зі свого кварталу — Сірим та кучерявим Вітьком — опинилися в глухому кільці. Їх затисли семеро чужаків.

Це була міцна, зібрана ватага, що тримала «Козу» — так у Дніпродзержинську на пацанському сленгу називали Димитрівський район. Своє ім'я він отримав через крутий рельєф і вибоїсті, майже неприступні схили, де раніше місцеві жителі випасали кіз. Але на початку 80-х років «Коза» перетворилася на один із найнебезпечніших та найкримінальніших районів міста, куди чужакам поодинці краще було взагалі не потикатися.

Хлопці, які затисли Валерія, були типовими представниками тамтешньої вуличної «контори». Вони були вдягнені по тогочасній пацанській моді: широкі, пошиті в ательє штани-банани, трикотажні спортивні олімпійки під теплими куртками та щільні в'язані шапки, насунуті на самі брови. Попереду стояв їхній старший, кремезний шістнадцятирічний хлопець на прізвисько Кабан. Він був у модній закордонній спортивці, розстебнутій під горлом, і повільно перекидав у руках важкий армійський ремінь із масивною латунною бляхою.

— Ну що, красунчику, забрели на чужий район? — виплюнув Кабан під ноги Валерію, підходячи ближче. — Хто вам  взагалі дозволив тут ходити, біля нашого клубу тертися і до Вірки приставати? Вона дівчина з нашої Кози, січете, нє? 

Десь поряд по дорозі проїхала колиска, в якій мило сопіла Вірочка Галушка, але приставати до неї ще занадто було зарано. Тож мова йшла не про неї. 
— Ми просто стояли, нікого не чіпали, — спокійно відповів Валерій. Серце вже шалено калатало, але він тримав спину рівно і акуратно робив крок назад, оцінюючи шанси. — Ми з Соцміста. З вашими старшими тиждень тому на танцях усе перетерли. Нормально ж спілкувалися. Хочете проблеми на рівному місці?
— Нам ваші базари до одного місця, — оскалився інший хуліган збоку, одягнений у потерту джинсовку, і різко, з усього маху штовхнув Вітька в спину. — Тут наші закони, пацанва! Знімай дуту куртку, мажорчик, або зараз пику на шматки рознесемо!

Вітьок не витримав тиску і першим замахнувся кулаком, але його миттєво збили з ніг і почали топтати  черевиками. Почався повний хаос. Валерій встиг згрупуватися, коли на нього з кулаками полетів один із козинських. Валерій різко крутнувся, ухилився від удару і з усього маху врізав супротивнику кулаком прямо в щелепу. Той заточився, виплюнув кров, але на допомогу йому відразу кинулися ще двоє.

— В'яжи його, він шустрий, гад! — крикнув Кабан, замахуючись ременем.

Валерій відбивався як міг. Він крутився, закривав обличчя ліктями, намагався бити наосліп, щоб просто прорвати це кільце. Йому вдалося зачепити ще одного, але сили були занадто нерівними. Хтось підло підставив підніжку ззаду. Валерій важко впав на мерзлу, засипану залізничним шлаком землю. Наступної секунди на нього посипався град ударів. Важкі черевики цілили в ребра, по плечах, у голову. Гострий біль прошив усе тіло, в очах попливли криваві плями.

— Будеш знати, як на Козу лізти, мажор недороблений! — важко дихаючи, прохрипів Кабан.

Він заніс руку і з розмаху заїхав бляхою ременя Валерію прямо по обличчю. Тріснула яскрава нейлонова тканина його дефіцитної дутої куртки, з глибокої подряпини по щоці потекла гаряча кров. Раптом десь далеко, біля залізничних колій, пролунав різкий свисток дружинників. 

— Шухер, пацани! Шухер, менти або дружина йде! Валимо крізь діру в паркані! — гукнув хтось із нападників.

Банда з Кози миттєво розчинилася в темряві між сірими п’ятиповерхівками. На пустирі залишився лише густий туман від заводських труб та троє побитих підлітків. Валерій важко підвівся, тримаючись за розбиту губу і спльовуючи кров на шлак. Голова пашіла вогнем. Але всередині нього зараз кипіла не образи і не біль від поразки. Там розросталася страшна, холодна, аналітична злість. Він дивився у темний провулок, куди втекли хулігани, і чітко розумів: фізична сила — це тупа зброя. Потрібно діяти інакше. Він навчиться прораховувати таких, як Кабан, з першого погляду, щоб більше ніхто й ніколи в житті не змусив його лежати на землі.