Луїза Морель майже назбирала гроші на власний квітковий салон. Майже — бо доля вирішила, що їй потрібні не кредит, вивіска й оренда, а інший світ, чуже молоде тіло і… весільна сукня.
Прокинутися посеред чужого весілля — погано. Дізнатися, що тебе вважають дурненькою прийомною донькою, — гірше. А почути від нової родини вимогу забратися з їхнього життя — уже цікаво. Особливо якщо Луїза давно засвоїла: коли тебе хочуть позбутися, не варто грюкати дверима безкоштовно. Трохи нахабства, багато квітів, старий занедбаний сад, секатор у руці — і можна починати нове життя. От тільки Луїза ще не знає, що вирощувати троянди значно простіше, ніж виживати серед родичів-маніпуляторів, дуже багатих інтриганів і людей, які чомусь вирішили, що краще за неї знають, як їй жити. Дарма.