Розділ 1. От і познайомилися

Назар

Не встигаю переступити поріг, як виявляюся повністю роздягнений, роззутий, зважений, обміряний, обстежений аж до кількості пломб у зубах. А заразом із вивернутими кишенями, перерахованими грошима в гаманці й на усіх банківських рахунках. Навіть тих, про які я геть забув.

І все це за якісь долі секунди, ще й на відстані не менше трьох метрів.

Спритна дівчинка, що тут скажеш.

— Доброго дня, — привітно посміхається красуня, поправляючи волосся й грайливо ляскаючи віями. — Чим можу допомогти?

Отже те, що вона побачила, їй сподобалося.

Чудово.

Тільки я не збираюся ставати спонсором чужих капризів та забаганок і вирішую одразу це продемонструвати.

Тому, замість того, щоб поздоровкатись у відповідь, засовую руки в кишені, розслаблено спираюся на одвірок, нахабно посміхаюся й демонстративно починаю розглядати дівчину.

А вона, чортівка, дійсно красива. Але й цінує свою вроду понад усе.

Дівчина мій натяк чудово розуміє, й заклична усмішка вмить перетворюється на зневажливе хмикання.

От і познайомилися.

— Так чим можу допомогти? — вже зовсім іншим, явно хазяйським тоном повторює своє питання володарка селектора та кавоварки.

— Я до вашого директора. Він мене чекає.

Дівчина знов хмикає та, не запитуючи мого ім’я, натискає кнопку селектора.

— Ярославе Вікторовичу, до вас тут відвідувач. Якийсь…

— Хай заходить, — різко обриває її Ярослав.

Отак, крихітко. Один — нуль на мою користь.

Секретарка зле фиркає, висловлюючи своє незадоволення, але Ярослав продовжує далі:

— І, Юлю, зроби нам, будь ласка, гарної кави.

Отакої!

Дивлюся на обличчя красуні й розумію, що це вже не один, а два нуль.

Ну що, облизнулася, гарнюню? А тепер закрути губку назад. Ти мені й задарма не потрібна.

Відлипаю від одвірка дверей та розслабленою ходою прямую до дверей кабінету свого друга.

Але, причиняючи за собою двері, чую у спину чи не зміїне зле шипіння з побажанням мені «вдалого» дня.

І все ж таки вона гарнюня.

Навіть не здоровкаючись Ярослав одразу розвертає до мене монітор свого робочого комп’ютера.

Отакої. Ох і вляпався ж мій друг.

Вчора, коли Яр подзвонив мені та попросив допомогти йому, я вирішив, що це буде звичайна справа про розлучення.

Занадто спритна дружина вирішила скористатися пунктом шлюбного контракту щодо подружньої зради й відтяпати гарненький куш чужого бізнесу. Для цього обпоїла свого благовірного та підклала під нього дівку.

Враховуючи те, що Ярослав завжди був занадто чесним та правильним у стосунках, я навіть не здивувався, що його шлюб завершився саме так.

На ту мить я був певен, що справа не варта й виїденого яйця. Мало того, я очікував, що вона буде занадто нудною, й погодився взятися за неї виключно в пам’ять старої дружби.

Втім, дивлюся зараз на монітор комп’ютера й розумію, що я помилився.

Хтось явно вирішив пограти.

І це точно не дружина Ярослава. Бо, хоч вчора я, вислуховуючи Ярослава, назвав Марину не дурною, насправді вона тупа що курка й сама навряд чи б додумалася до такого.

Тому цей виклик я приймаю особисто.

Отже приступимо.

Сідаю за комп’ютер Ярослава, викидаю все зайве з голови та занурююся у світ пошуку ланок ланцюга подій.

Моя улюблена справа.

Будь-яка подія складається з декількох ланцюгів подій, які, збігаючись в одній точці, призводять до конкретного результату. Вирахувавши причини події та прослідкувавши за ланцюгами в зворотному напрямку, можна дістатися до їхнього творця.

Саме цим засобом я, зазвичай, користуюся у своїй роботі.

Вчора Ярослав озвучив мені дві головні задачі по його справі.

Перша — знайти докази того, що його підставили. Друга — знайти щура, який працює на Марину.

Про існування останнього Ярослав зробив висновки, зваживши на те, що дівка, яку йому підклали, була робітницею його компанії. Я з цим легковажно погодився, хоча насправді мав щодо цього великі сумніви.

Як виявилося, помилився саме я.

Щур дійсно є, і, схоже, розлучення Ярослава для нього є лише проміжною ланкою. Інакше навіщо запускати в мережу компанії фото Ярослава з тією самою дівкою в ліжку? Явно ж не для банального злорадства. Тут має бути якийсь набагато глибший сенс.

Поки сам працюю з компом, заодно дзвоню своїм хлопцям та наказую прибути до Альді. Вони в мене гарні специ й швидко з’ясують, звідки була запущена фотка в мережу компанії.

Та й взагалі — хай перевірять тут рівень безпеки. А то, здається, мій друг занадто легковажно підходить до цього питання.