Коли ти дочка найвідомішого режисера в всьому Голлівуді та колись популярної акторки, всі довкола думають, що ти підеш стопами своїх зіркових батьків. Але життя вміє розставити все на свої місця, і так я, колись з великими перспективами опинилась тут, на касі в другосортній кавʼярні.
— З вас десять пʼятдесят, — промовила я та протягнула відвідувачу його замовлення.
З приміщення вийшов мій менеджер Джон.
— Ендж, потрібно поговорити, — сказав незадоволено він.
— В мене клієнти, — заперечила я.
— Нехай хтось тебе замінить, — вигукнув розлючено він.
Я все-таки покрокувала за ним. Він дістав телефон та показав мені уривок з одного серіалу.
— Що це таке! — прокричав він, — Що в біса це таке!
— Золоте яблуко, — відрізала я, — новий серіал.
— А я що тупий! — не вгамовувався далі він, — що ти там робиш?
— Танцюю, — відповіла спокійно я.
— Ти не просто танцюєш! — продовжував менеджер, — ти звиваєшся перед цим, як його, наче хвойда!
— Як би мені платили краще, я б не потребувала підробітку, — пояснила перелякано я та схрестила руки.
— Ти або кидаєш це заняття, або вимітайся геть! — закричав він та вказав на двері.
Коли в житті все летить до чорта, мій батько, Джек Сільверс, взнає про це перший, навіть якщо його я повідомити не встигла.
Телефон завібрував.
На екрані я помітила дзвінок.
— Привіт, доню, — сказав він спокійно.
— Так, тату? — запитала в нього я, притискаючи мобільний до щоки.
— Бефллюр залетіла, — розказав мені він, — потрібна актриса на заміну.
— Хто? — скрикнула здивовано я.
— Бафі Арнольдс, — уточнив він та продовжив, — з нею і до того було неможливо працювати, а на новий проєкт вона вже недостатньо відома та красива, щоб її терпіти.
— Окей, — протягнула я.
— Не хочеш заїхати в студію? — поцікавився в мене батька.
— Чому я? — запитала в нього я.
— Режисер мій старий друг, я і подумав, що час повертати тебе на Олімп, — сказав він.
— В мене робота, — прошепотіла я.
— Якби ти була на роботі, твій менеджер вже б кричав, значить ти або хвора, або тебе звільнили, а голос в тебе здоровий.
— І куди мені їхати?
— В студію Galaxy, головні ворота, назви моє імʼя, — наказав батько, — тебе потім зустрінуть.
Він кинув трубку і навіть не попрощався, це точно сімейне.
Я заглянула в вікно. Виглядала я чудово, якщо можна так сказати, чорне хвилясте волосся знов стирчало в різні боки, джинси ще краще, влізла по звичці в старі й потерті, і біла майка, що звисала з плечей, ще й кросівки розносились і ризикували злетіти з ніг.
І так я, Енджел Сільверс їхала покорятиГоллівудд.
***
— Імʼя, — протягнув сонно охоронець пʼючи каву.
— Енджел, — відповіла я.
— Енжел яка? — запитав незадоволено він.
— Сільверс, — сказала я.
— А! — протягнув він, — третій павільйон вхід для статистів. Автомобіль прошу залишити на паркінгу 1.
Виконавши всі вказівки я швидко побігла до потрібного входу. Всередині було велелюдно, мене відразу за запʼястя схопила якась білявка та почала лаяти.
— Запізнення три години! — закричала вона, — я б на вашому місці, навіть не осмілилась прийти.
— Мене запросили тільки зараз, мій батько, — заперечила я.
— І хто твій батько? — перервала мене вона.
— Сільверс, — прошепотіла я, — Джек Сільверс.
— Крістен, — гукнув хтось, — що це за дівка?
— Дочка Сільверса! — відповіла вона.
— Так що вона тут робить? — запитав він, — я відведу її до нього.
Чоловік швидко підбіг до мене та розсипався в вибачених:
— Простіть, міс Сільверс, це помилка, вас, мабуть, відправили не на той вхід.
Він підніс стрічку, якою заклеїли ліфт та жестом запросив мене в середину.
— З ними так складно працювати, нам треба одягнути та намалювати сотню людей, а в нас недостача кадрів.
— Це ще не проблема, — прокоментувала я, — одного разу на зйомках на сімдесят людей була одна візажистка-перукарка.
— Сімдесят? — здивовано скрикнув він, — і як ви справилися?
— Ніяк, — відповіла я, — коли вона робила стрілки панкам, мене відправили стояти перед камерою з гігантським слідом від запалення сальної залози.
— Не можливо, — сказав він, — я до речі вас знаю, ви грали в Меггі проти всіх.
— Так, — погодилися я, — але це було дуже давно.
— Так чому ви покинули карʼєру? — поцікавився він.
— На зло батькам, — розказала йому я та гучно видихнула, — тоді мене мати скинула на батька, а він мене на мачуху.
— Вже на місці, — сказав він та вказав рукою до переду, — він там.
Я покинувши ліфт та оглянулась довкола.
І що тепер робити?
Я навіть не знаю як виглядає той батьковий друг.
Ще й дроти порозкидали довкола, а якщо хтось перечепиться?
Один я таки пропустила. Я полетіла в когось. Не впала, на щастя.
Я підняла погляд та побачила його. Рея Ройса, не можливо. Він давно не стригся і його чорне волосся було вже набагато довшим, довкола його блакитних очей була яскрава чорна підводка. А він вище, ніж мені завжди здавався, та і він накачався…
— Все добре? — поцікавився він відпустивши мене.
— Так, цілком, — відповіла я та вже розвернулась йти геть.
— Це ти та дівчина, що співала на зйомці того рекламного ролика? — запитав він.
— Так, — прошепотіла я, рясно почервонівши.
— Надіюсь ти сюди не пролізла з зони для статистів? — сказав твердо він.
— Ні, ні, — заперечила я махаючи руками, — мене батько прислав.
— Значи в тебе ще не має контракту, який забороняє нам говорити. Зона для статистів поверхом нижче.
— Мене відправили сюди, — продовжила я, — тато сказав поговорити з режисером.
— Я тебе відведу до нього, але за це скажи своє імʼя та хто твій батько.
— Я Енджел Сільверс, — сказала я та потисла йому руку, — дочка Джека Сільверса, будемо знайомі.