Розділ 9

Зоряна

Я дивилася на екран свого телефону і не могла повірити, що це мені не сниться. Трохи приблизила світлину до очей, потім віддалила. Відклала гаджет в бік і почухала потилицю.

Це ж не може бути правдою?

Повідомлення було від Назара. Ми так і продовжували спілкуватися у директі, ніяк не переходячи до більш близьких бесід смсками або у вайбері.

Я зітхнула та знову взяла телефон. На мене дивився, ніби знущаючись, скріншот того, що примушувало моє серце битися у прискореному темпі.

Назар скинув мені оплату трьох семестрів саме того коледжу у Лондоні, куди я намагатимусь попасти. Помилки бути не могло. Сайт, назва закладу та мої ім’я та прізвище були вірними. Підпис був – «погодишся – буде шість із шести». Малося на увазі: шість оплачених семестрів, що дорівнювало трьом рокам необхідного навчання.

Це була така спокуса - прямо зараз відповісти Назару згодою, що я ледь не почала строчити йому повідомлення у відповідь. А потім знову задумалася. Якщо він таким чином думає мене купити, то у нього майже вийшло це. Коледж був моєю поки ще нездійсненої мрією і моїм найбільшим бажанням.

Ось тільки гірко було від того, що за таку велику суму я немов відчувала себе річчю. Річчю, яку можна купити, а потім перепродати або просто викинути.

Це усвідомлення облило мене цеберкою холодної води, утримавши від миттєвої відповіді.

Я так і не погодилася, переконавши себе в тому, що я ще обдумаю цю привабливу пропозицію. Але наперед я знала, що ніколи не погоджуся, скільки не думай.

Адже якщо я втрачу повагу до себе, то що взагалі у мене залишиться?!

Гроші можна заробити, друзів придбати, а розбите від жалю і чиїхось неакуратних ніг серце по шматочках вже не зібрати.

Тому я поклала телефон на пральну машинку і продовжила змивати косметику.

Звук вхідного повідомлення змусив все всередині підстрибнути від несподіванки.

«Напиши мені свій номер телефону,» - повідомлення в директ.

Поки я роздумувала, чи потрібно воно мені, прийшло ще одне повідомлення.

«Ти ж розумієш, що я і так зможу дізнатися. Просто вважаю за краще отримати його від тебе.»

Я знову зітхнула і написала заповітні цифри. Ну, що за наполегливий хлопець. Такі взагалі бувають?! Ось його б наполегливість, та в мирне русло. Краще б так займався навчанням, як мене на замору бере. 

За хвилину пролунав вхідний дзвінок телефону.

- Згодна? – голос в телефоні звучав досить м’яко.

- Назаре, яке зі слів «моє рішення не зміниться» ти не зрозумів? – так само м’яко спитала я і замовкла, очікуючи відповіді.

Хлопець теж мовчав. Деякий час поряд з нами, ніби зв’язуючи нас один з одним, незримо була присутня тиша.

- Невже нічого не може змінитися? – надія в голосі Назара ніби сочилася зі слухавки прямо мені у вухо.

- Ні, - тихо, але твердо сказала я. – Відміняй оплату, - а потім задумалася. – А яким чином ти дізнався про коледж?

Я точно пам’ятаю, що жодній живій людині не признавалася у своєму таємному бажанні.

- Цікаве питання, - по голосу Назар посміхався. – Зазирни туди, де в тебе є така інфа, - після деякої паузи, у якій я обдумувала його слова, він продовжив. – Клянуся, що більше нічого не дивився і не бачив.

- І як тобі повірити?! - недовірливо похитала я головою.

- А як хочеш, - скоро сказав він та похапцем поклав трубку. Хоча останнє його слово «незламна» я все ж зуміла почути.

Деякий час я дивилася на екран телефону, що потроху згасав, а потім пішла на кухню. Заварила чай з м’ятою, ніби збираючись заспокоїтись, та відкрила Інстаграм. Реальне життя реальним життям, але з віртуального я нікуди зникати не повинна.

Ще десь годину я шукала та викладала потрібне фото, ламала голову над текстом. Нагадала підписникам про завтрашній розіграш та необхідність відмічати мене у своїх постах. Відповідала на коментарі під останніми світлинами. А потім, зовсім втомившись, я відправилася в душ. Наскоро помилася та лягла в ліжко.

Думала, що довго не засну, але поринула в сон у ту ж мить, як голова торкнулася подушки.

Вранці я ледве зрозуміла, що ще знаходжуся вдома. Бо сон про коледж був таким реальним. Я просто повірила, що я у Лондоні живу в гуртожитку, а за вікнами було чутно колоритну англійську мову.

От, Назаре, навіщо?! Навіщо ти так зі мною та з моїми бажаннями граєшся?!

Але роздумувати на цю тему часу не було – мені потрібно було збиратися в інститут. Сьогодні першою парою була англійська. Можливо, Лондон з мого сну допоможе мені написати контрольну?