5

Дивлюся на нього й не можу відірвати погляду. Він такий щирий у своїх словах. Це допомагає мені заспокоїтись. Я рада, що Майк йде на контакт не дивлячись на мій дурний вчинок. Він мені здається в рази старшим. Здається людиною, яка вміє не йти на поводу власних емоцій. Розважливим. Поруч із ним я починаю відчувати себе маленькою, яку вірить у рожевих єдинорогів.

Я заспокоїлась. Готова слухати та прислуховуватися. Трохи сьорбнувши сміливість, точніше звільнившись від думок, що давлять, я обходжу хлопця та валюсь на його ліжко.

— Майк, що нам робити далі? — тихо питаю.

Майк повторює мою дію та падає поряд.

— Поняття не маю, — шепоче у відповідь. — Я можу покинути школу. Думав про це…

— Навіть не продовжуй. Це безглузда ідея! — обурююся я.

Справді, що в нього, що в мене попереду випускний клас. Таке кардинальне рішення ні до чого не приведе. Нам треба закінчити школу. Потім, можливо… нам вдасться вступити до одного університету. Але чи зможуть наші хиткі почуття пережити рік розлуки або стосунки на відстані?

Усередині відразу стає паскудно. Порожньо та нестерпно. Моє літо так швидко промайнуло і якби мені на початку хтось сказав, що моє серце розриватиметься на частини, коли я виїжджатиму від хамовитого недоумка. Хлопця, який тицяв моїм батькам середній палець, я б розсміялася цій людині в обличчя.  Ще б, біля скроні покрутила пальцем.

— Ми маємо спробувати стосунки на відстані, — зненацька озвучую свої думки. — Це складно.  Практично неможливо, але...

— Але? — Майк наполегливо вимагає продовжити, дивлячись у стелю. Його рука знаходить мою руку і наші пальці переплітаються.

— Але, — набираюся сміливості та вимовляю гучні слова: — Але тільки, якщо ти теж це відчуваєш до мене. Відчуваєш щось сильне.

Майк не поспішає з відповіддю. Все також нерухомо лежить на спині. Дивиться в стелю. Потім його пальці оживають. Виплутуються з моїх і повзуть по руці вгору викликаючи купу мурашок.

Ця мить здається дуже інтимною. Він не говорить мені про свої почуття. Майк показує їх дотиками.  Ніжними. Проникливими. Від них паморочиться у голові. Серце пропускає удар. Внизу живота приємно тягне.

Я не ворушуся. Мені цікаво, до чого це приведе? Як далеко зайде? Я готова до будь-якого розкладу.

І нехай, можливо, сьогодні наша остання зустріч, то вона обов'язково стане незабутньою.

Майк повертається до мене обличчям, і я роблю те ж саме. Наші погляди зустрічаються, і я розумію його без слів. Він відчуває до мене це "щось сильне" і готовий спробувати стосунки на відстані, а ще я бачу маленький вогник бажання. Він з кожною секундою стає дедалі більше.

Його рука опускається на мою талію і Майкл смикає мене, притискаючи до себе. Наші губи стикаються.  Відчуваю його м'ятне дихання на язиці.

Раптом стає так легко. Стираються невидимі кордони. Зараз у цьому світі є лише він і я. І наше кохання, яке у майбутньому має пройти не одне випробування.

— Я хочу… — шепочу йому в губи, коли хлопець відривається від мене. — Давай зараз спробуємо? — відповідаю на німе запитання.

— Ти впевнена? — зелені очі шукають у моїх очах хоч один крихітний натяк на сумнів, але його там немає.  Моє прохання усвідомлене. Не причепишся.

— А ти?

Відповіддю мені служить жадібний поцілунок і міцні руки, що ніжно пестять мою спину під худі.

Цієї ночі, у темній кімнаті ми не замислюючись переступили підступну грань. Рису, за якою залишилося все нормальне, що колись було і могло бути між нами.

***
Флорида. Пенсакола. Через два тижні.

Було дуже дивно, коли ми з батьками прийшли до цього кафе. Зазвичай ми сюди приходили, коли вони хотіли повідомити мені щось важливе.  Емоційно складне. Наприклад, коли померла моя улюблена рибка Стів, або коли через їхню експедицію я не змогла поїхати на триденний нічліг з наметами біля океану. А потім, вони заспокоювали мою дитячу психіку шкідливою їжею та безлімітним відвідуванням атракціонів, що знаходились у парку, за дві хвилини ходьби від сюди.

Навіщо ми прийшли сюди цього разу, мені не відомо. Мені давно не п'ять і не десять, але крихітна надія, що вони хочуть мені сказати, що збираються до нової експедиції та мені знову доведеться повернутися до тітки та дядька — зароджується, викликаючи легке хвилювання.

Відносини на відстані це складно. Ми з Майком намагаємося розмовляти щодня, але за останній тиждень ми дуже віддалися один від одного через якісь побутові справи.

Я готуюся до школи. Батьки постійно мене смикають по дрібницях, а ще його батько того тижня зламав ногу і Майкл тепер допомагає йому по господарству, поки той не звикне до милиць.

— Як тут все змінилося, — мама з цікавістю розглядається оновлений дизайн інтер'єру. — Ми ніби тут сто років не були.

— Це точно, — тато діловито передає нам меню та зосереджено опускає погляд на своє.

Він останнім часом став віддаленим, ніби між нами виріс якийсь невидимий мур. А ще мені здається, батько в курсі, що сталося тієї ночі між мною і Майклом. Болісно пронизливим став його погляд.

Несподівані спогади тієї ночі обпікають щоки рум'янцем. Я досі не можу повірити, що це сталося.  Наші з Майком стосунки вийшли на новий рівень. Це бентежно. Але мене турбуємо інший факт. 

Після того, що між нами трапилося, ми жодного разу не говорили про це. Можливо, я щось зробила не так? А тепер ще й ці рідкісні дзвінки з відеозв'язку... загалом я сподіваюся, що батьки притягли мене сюди, щоб сказати: Збирайся! Ми на тиждень їдемо до Дестіна!

Дивлячись Майку в очі, буде простіше відчути, що між нами відбувається. Чи він скористався мною, у що я категорично відмовляюся вірити, чи він зараз дуже переживає за здоров'я батька.

— Навіщо ми сюди прийшли? — не витримую цієї тривалої паузи та хочу якнайшвидше перейти до справи. — Які важливі новини ви хочете повідомити?

Батько з матір'ю здивовано переглядаються і мама пропонує спочатку зробити замовлення, а потім поговорити.