Моє літо. Частина перша. Червень

Дорога, яку любила у дитинстві, зараз для мене була свого роду тортурами. Вона віддаляла мене від улюблених друзів та мого коханого хлопця.

Ми прямували до батьківського будинку моєї матері. Її батьки давно не з нами, а будинок дістався старшій сестрі.

Тітка Шейла жила там зі своїм чоловіком Томом та двома дітьми двійнятами: Алеском та Кимберлі.  Алекс та Кім на рік мене старші, їм по дев‘ятнадцять. Вони вже поступили на перший курс престижного університету та зовсім скоро почнуть самостійне життя. 

Батьків відправляли у відрядження, в експедицію майже на три місяці, а мене на цей час вирішили залишили у тітки.

— Чисте повітря піде тобі на користь, люба. — Дбайливо вимовила мама, коли ми під'їжджали до будинку.

— Так! А ще, мені на користь пішли б мої друзі! — буркнула у відповідь, — майже три місяці я не побачу Дена! — обурливо махнула руками. — Та він за цей час іншу собі знайде! Він ніколи не вирізнявся витримкою. А ці фанатки — так взагалі від нього не відлипають!

— Якщо кохає, то дочекається!  — втрутився тато.

— Тато! Немає таких, як ти! Твій вид давно вимер! Точнісінько як ті мамонти яких ви розкопуєте.

Папа усміхнувся у відповідь та повертає кермо вправо на тиху вулицю, що нагадує Вістерія Лейн (вигадана вулиця, на якій жили героїні серіалу «Відчайдушні домогосподарки»).

Автомобіль різко загальмував. Я влітаю у переднє сидіння, боляче вдарившись чолом.

 — Обережніше! Я міг тебе збити!  — батько звертається до хлопця, котрий й далі безтурботно перетинає вулицю на скейті.

Не подивившись у наш бік, він тицьнув середній палець та відштовхуючись однією ногою, котиться  далі.

Мій батько ввічлива та культурна людина, звідки в нього таке демоня як я?  Напевно, це все через Дена. Адже мені доводиться відбивати його від незмінних пасій. Він в мене барабанщик. Грає у рок-групі, яка за короткий час стала знаменитою у нашому місті.

Тому щойно тато зупиняється біля мого тимчасового будинку, я вилетіла з машини та кричу нахабному пацану.

— Божевільний!  По сторонах треба дивитися!

Він зупиняється. Мабуть, почув!

 — Це ти мені? — розвертається височенний хлопець.

— Ти на вулиці ще колись бачиш?!  — розводжу руками та роблю крок уперед.

Він бере до рук скейт та швидким кроком прямує до мене.

 — Кріс, як ти розмовляєш? - чую строгий голос мами. — Ану, марш у будинок!

 — Мам, це він винен. Ще й середній тицяє!

 — Я сказала, швидко!

Ну що ж вдієш? Командир наказав!  Слухаюсь та йду у напрямку дому.

— Гей!  — кричить пацан вказуючи на мене пальцем, — ми не домовили!

— Договорили! — шиплю у відповідь.

— Крістал!  — з дому вилітає моя двоюрідна сестра та валить мене на чудово підстрижений газон! — нарешті ти приїхала! Я так запарилася бути одним дівчиськом у компанії! — злізає з мене та подає руку, щоб я піднялася.

На ґанку з'явився Алекс.  Махає мені рукою та йде повз нас.  Прослідкувавши за ним поглядом, я натрапляю на того хлопця зі скейтом.

Він стоїть зовсім близько на тротуарі. Несвідомо, я починаю роздивлятися його: темно-русяве коротке волосся, зелені очі, худий, як я помітила раніше, високий.

Хлопець був одягнений у сірі спортивні штани, яскраво оранжеві кеди та таку ж саму сіру футболку. На передпліччі правої руки красувалося татуювання у вигляді черепа навколо якого, якісь розмиті хвилі. В іншій він тримав строкатий скейт, принт якого був схожий на безліч вирізок із коміксів. Алекс підійшов до нього і вони потиснули один одному руки:

— Я тобі дзвонив. Сьогодні влаштовують на пляжі багаття з нагоди літніх канікул. — Сказав брат.

— Знаю, — коротко відповідає він.

Вони обидва витріщалися на нас із Кім.

— Чого витріщився?! — фиркнула сестра.

Я перевела на неї погляд:

— Тобі він теж не подобається?

— Цей хам подобається тільки двом людям: нашому братові та їхньому другу Ендрю.  Ходімо,— потягла мене за руку,— покажу твою кімнату.

— У мене буде своя кімната?  — чомусь я думала, що буду спати разом з нею.

— У тебе навіть буде своя ванна! Ти бачила цей будинок? Там достатньо кімнат! — розсміялася та.
….

Моя нова кімната виявилася дуже милою. Рожевою, дівчачою. Особливо, дуже тішила наявність особистої ванної кімнати. Тато вже приніс усі мої речі. Кім розкидавши їх по ліжку, почала приміряти мій одяг на себе, засипаючи мене різними питаннями:

— У тебе є хлопець?

— Так, — збираю речі, які вона відкладала вбік та розкладаю їх по полицях.

— О, ти даси мені цю кофтинку?

— Так! — усміхаюсь я.

— Ти незаймана?

До такого питання я не була готова. Взагалі, протягом останніх років ми зовсім мало бачилися з родичами та були не дуже близькі. Максимум, листівки на Різдво, та чеки на день народження надсилали. Тому мені не дуже хотілося говорити з нею на такі відверті теми.

– Я до того, — продовжила вона, — що літо — це найкласніший період для її позбавлення. Якщо ти ще — так… Нині сезон вечірок. Сьогодні багаття, на яке ми підемо, а через пару днів у нас будить традиційна «паті». Батьки щороку на початку літа, їдуть на три дні, мовляв, романтик собі влаштовують. А ми з Алексом влаштовуємо грандіозне паті. Але у нас все серйозно лише на запрошення!

— Угу, — простягла, — я запрошена?

Подумки радію, що сестра відволіклася від попередньої теми, та перейшла до вечірок.

— Так, звісно! — дзвінко засміялася дівчина, — я до речі незаймана!

Ні… здалося.

Напевно, Кім справді не вистачає жіночого суспільства в компанії.

— До речі, я теж. – Тепло посміхнулася їй. — Прошу, більше не підіймати цю тему. Мені ніяково…

— Гаразд! — підіймає догори долоні. —  А скільки ти зі своїм хлопцем?

— З січня. Пів року скоро буде.

— А скільки йому років?

— Двадцять один.

— Ого! Такий дорослий і за пів року тебе не зачепив?  Може він ліворуч ходить?

— Гей! Акуратніше, тому що я запальна на цей рахунок. Від нього й так не відлипають дівчата. — Нервово видихнула я.