З переїздом ми не стали зволікати, оскільки увесь цей брудний ремонт та масні погляди деяких робочих жахливо діставали мене й нервували Влада. Взявши відгул на роботі, ми із Владом перевезли мої невеликі пожитки в його квартиру. Мама Влада була нам дуже рада й навіть приготувала святковий обід на честь такої події.
У нас із Владом була окрема кімната, в якій хоч і було чимало тренажерів, але ще й поміщалося двоспальне ліжко, невелика шафа та стіл, на якому красувався великий багатофункціональний музичний центр. Влад інколи полюбляв вмикати на ньому гучну музику під час тренувань, що не надто тішило його матір та сусідів.
Пообідавши, Влад повернувся на роботу, а я залишилася розкладати свої речі, для яких Влад спеціально звільнив кілька полиць у своїй шафі. Відчинивши останню, помітила як гарно й акуратно розкладено та посортовано чоловічий одяг. Дивлячись на цей ідеальний порядок, намагалась і свої речі розкласти так само, аби не порушувати цю ідилію. Не хотілося розчарувати коханого. Потім, як новоспечена господиня, я вирішую до його приходу навести лад в нашому спільному кубельці. З неабияким ентузіазмом я беруся до прибирання: замітаю, мию, чищу, витираю кожну щілину, аби все було ідеальним, як полюбляє Влад. Навіть встигаю добряче втомитися, проте воно було того варте, адже все навколо просто сяє тепер чистотою. Залишилось лише вікно, оскільки до нього було важко дістатися. Вікно затуляв стіл із музичним центром й я стала думати, як же там, врешті, повитирати ту пилюку. Обережно відсовую стіл від вікна й хоч він був і важкуватий, але потрохи мені це вдається. Потім протискуюся між столом та вікном, - добре, що була достатньо тендітною, щоб поміститися там, - й починаю активно витирати бруд із підвіконня. Ганчірка літає в моїх завзятих руках, немов метелик, й раптом лунає несподіваний грюкіт, від чого я аж підскакую на місці. Повернувши голову, я вмить блідну. Улюблений й далеко недешевий музичний центр Влада гепнувся на підлогу. Ой, ні, тільки не це! Мене огортає паніка. І навіщо мені це вікно було потрібне? Стояло собі стільки років брудне до мене й ще б постояло. У хвилюванні я швиденько починаю підіймати той центр й обдивлятися його з усіх боків. Знаходжу лише невелику тріщину на колонці зверху, в усьому іншому жодних пошкоджень. На всяк випадок перевіряю чи він працює й полегшено видихаю, коли впевнююся, що він залишився в робочому стані. Я вирішую, що з мене досить уже цього прибирання й знеможено іду відпочивати, аби заспокоїти нерви до приходу Влада.
Він повертається досить швидко. Заходить усміхнений, цілує. Я ж усе думаю: казати йому про музичний центр чи ні, але сподіваюсь, що він і не помітить тієї тріщини й все минеться само собою. Сиджу, як на голках, очікуючи його реакції.
- Як ти тут без мене? Чим займалася? – цікавиться Влад, обіймаючи мене.
- Розкладала речі, прибирала…
- Так, я бачу, що все сяє чистотою, молодець, - Влад починає оглядати все в кімнаті, походжаючи по колу. Зупиняється біля музичного центру й раптом здивовано дивиться на мене.
- Я зараз все поясню, - починаю тараторити у хвилюванні я, розповідаючи про всю цю прикру історію з музичним центром.
- Але ж він працює! - вкінці завершую свої виправдання я, та Влад дуже засмучений й ледь стримує гнів.
- Ти взагалі уявляєш скільки я збирав на нього кошти і як довго про нього мріяв? Ти взагалі уявляєш скільки він коштує?
- Але ж він працює! – знову безпорадно повторюю я.
- Так, але він уже неідеальний й ніколи не буде таким, як раніше! Я краще зовсім поб`ю його, аніж дивитимусь щоразу на цей його недолік у вигляді потворної тріщини! Саме цього я і боявся, що ти зі своєю неідеальністю внесеш хаос у моє розмірене життя!
Ковтаючи образу, я схоплююся й вибігаю з квартири. Дурна була ідея переїжджати до Влада й якби не ці проблеми із житлом, можливо, я б ще двічі подумала перш, ніж зважитися на таке рішення. Ліфт зайнятий, тож я прудко збігаю сходами, ледь стримуючи сльози.
- Доню, зачекай! – чую слідом надривний жіночий голос та швидке ляскання домашніх капців.
Зупинившись на хвилину, помічаю маму Влада, що вибігла в домашньому одязі за мною.
- Куди ти, Віко? Що між вами сталося? – жінка задихалася.
- Нічого! Просто музичний центр йому дорожчий за мене! Я прибирала й випадково зачепила його, але він працює, там всього лиш невелика тріщинка! Тепер я мушу відкупити йому той клятий центр, аби спокутувати свою провину.
- Віко, та звідки в тебе такі гроші? Заспокойся, не йди отак! Повернися додому, адже це тепер твій дім. Я знаю свого сина. У запалі він може наговорити багато дурниць, але він незабаром заспокоїться й ви помиритеся. Ходімо назад! – жінка обіймає мене й ми повертаємося до квартири.
В кімнату до Влада я заходити не маю бажання й залишаюся з його мамою на кухні. Вона якраз готувала голубці й я визвалася допомогти їй. Раніше я ніколи не готувала цієї страви, тож, користуючись нагодою, почала вчитися премудростям кулінарії.
- Нічого, доню, багато хто одразу не вміє готувати, поступово всього навчишся. На вихідних можемо пиріжки зліпити. Ти любиш випічку?
- Так, - усміхаюся я.
- Ви тепер живете разом як чоловік із дружиною, тож можеш сама господарювати, як вважаєш за потрібне. Жінка має куховарити для свого чоловіка й слідкувати за чистотою в домі. Будь-який чоловік любить, коли в домі наварено, випрано, випрасувано та прибрано. Й мій покійний чоловік, тато Влада, теж так любив. Така жіноча доля, доню. Я не втручатимусь, готуйте собі, що хочете, господарюйте, адже ви молоді, а я в разі чого допоможу.
#10976 в Любовні романи
#4310 в Сучасний любовний роман
#2450 в Жіночий роман
кохання і ревнощі, драма та складні стосунки, пошуки щастя в сучасному місті
Відредаговано: 28.05.2020